ЧоловІчий Протокол: те, що не скаже дружина. Розділ 0.

Я заходжу в порожню кімнату. Тут немає нічого зайвого. Просторо, світло. Посеред кімнати стоїть стіл, накритий ідеально білою скатертиною. Це не для краси чи затишку, це про чистоту — на білому краще видно бруд, кров і факти. Проходжу до нього повільно, без зайвих рухів. Я кладу перед собою альбом. Важкий, зі старими кутами.

Я сідаю. Навколо — тиша, яку не хочеться порушувати порожніми словами. Навпроти мене — ще один стілець. Порожній. Чуєш цей звук? Дерево об дерево — це я простягаю руку і ледь помітним рухом відсуваю стілець від столу, запрошуючи. 

Я не дивлюсь на двері, але точно знаю, що ти зараз там, за межею мого зору.

— Посидь поруч. Нам немає чого ділити, і мені не потрібно від тебе визнання. Я не збираюся тебе рятувати — у мене самої ледь вистачає палива на цей вечір. Я не «правильна» жінка, яка прийшла повчати тебе життю, бо моє власне життя так само перемелене жорнами історії. — у мене впевнений, тихий, рівний голос, у якому немає ні жалості, ні докору. Дивлюсь на порожнє місце поруч. — Я просто пропоную тобі угоду: 15 хвилин повної тиші та нуль відсотків брехні.

​Я не буду дивитися тобі в очі… обіцяю. Я і так знаю, що там. Там темно. Я не знаю твого імені, але я впізнаю твою втому… не з підручників, а по тому, як тріщить твій фундамент. Ця втома — не діагноз, це просто факт перевантаження. Я впізнаю цей погляд. Я бачила його в дзеркалі й у тих, хто стояв там же, де ти зараз. Ці почуття — це просто побічний продукт зносу. Вони не роблять тебе слабким, вони просто є, як гравітація. Сьогодні моє завдання: відключити фільтри і назвати речі своїми іменами, так, як вони записані в технічній документації реальності… прибрати фальшиве "не на часі" .

Ти думаєш про Вихід? Я теж про нього думала. Це логічно, коли система видає помилку за помилкою, мозок шукає кнопку Reset. Але давай подивимося на цей Вихід як інженери, а не як поети. Без прикрас та фільтрів. Просто факти того, що залишиться після того, як ти закриєш двері.

Цей фінал часто малюють красивим. Але в реальності механіка інша. Я просто опишу, що бачила зсередини, коли камера вимкнена і музика не грає. Тут є мета звірити дані розвідки з реальністю. Без спецефектів. 

Не намагайся розгледіти моє обличчя, на ньому нейтральний вираз та відсутній будь-який макіяж. А у словах лише факти.

Дивись… 

Процес почнеться не з тиші, а з матюків командира чи начальника. У цій системі ти — не герой, ти — джерело паперового хаосу. Купа пояснювальних записок, рапортів і зіпсована статистика. Для них ти просто створив критичний обсяг зайвої роботи, яку їм розгрібати тижнями. Є звісно і альтернативні сценарії, наприклад, вони вирішать "підчистити" цифри, щоб не псувати показники, маловірогідно, але… — тут залишу місце для твоєї фантазії.

Далі почнеться «дерибан». Твої колишні, твої «чинні», твої родичі — усі, хто клявся в любові, — почнуть війну за твої залишки. Машина, картка, нерухомість, паї. Оскільки заповіту ти не готував, це буде довга і брудна війна за кожну гривню. Бійки на похоронах — це просто побічний ефект боротьби за ресурс, і вони досі відбуваються не лише метафорично.

Твої тварини: пес, кіт, хом'як чи папуга? Вони стануть зайвими в цій схемі спадку. Їх вишпурнуть на вулицю, як старі меблі. Або, якщо вони породисті та рідкісні, їх продадуть перекупам, а це репродуктивні тортури; тобто їх здадуть на «ферми», де з них будуть вичавлювати цуценят на продаж, поки вони не здохнуть у клітках. Вони, єдині, хто любив тебе беззастережно, помруть від голоду і холоду, не розуміючи, чому зник Господар.

Тепер про вигляд. У твою останню хвилину ти не будеш виглядати як герой із кіно. Тут працює біологія: у момент смерті сфінктери розслабляються, кишечник і сечовий міхур просто випорожняться. І саме таким — у власних екскрементах, брудним і смердючим — твоє тіло побачать ті, хто його знайде. Це буде їхній останній візуальний спогад про тебе.

Морг — це логістичний хаб. Ти лежатимеш у черзі, на брудному кахлі, поруч із таким самим "втомленим". Санітар пересуватиме тіло як вантаж, без зайвих церемоній. Об'єкт №313. На впізнанні твої жінки побачать не героя, а солодкувато-задушливий запах формаліну та результати розтину. В цей момент любов випаровується. Залишається тваринний гнів на тебе за те, що ти привів їх у цю точку. Ти не залишаєш їм суму, ти даруєш їм нічні жахи, які вони нестимуть до кінця життя.

Для ворога це подарунок. Самоліквідація — найдешевший спосіб закрити позицію в їхньому звіті. Ти просто полегшуєш роботу іншій стороні. В офісі ситуація ідентична: твій відхід — це звільнена вакансія і премія для колеги, який займе твій кабінет. Це просто перерозподіл ресурсів, де ти добровільно виходиш із гри, віддаючи свій трофей іншим.

Тобі здається, що твоя смерть стане гучною заявою?

Тепер про темпи заміщення: про тебе забудуть на другий день.

​Живі почнуть думати про своє. Дехто навіть на твоїх похоронах плануватиме своє весілля, моніторитиме курс валют та читатиме новини. Твій офіс оголосить вакансію. Твій командир отримає нового бійця на твоє місце. Твоя вже колишня піде пити каву з кимось іншим, щоб «зняти стрес». Твій номер у телефонах друзів просто перестане приймати виклики, а за кілька місяців компанія передасть його новому абоненту.

​Світ не зупиниться. Твоє місце в строю, в офісі, в ліжку займуть миттєво. Твої речі роздадуть. Світ навіть не спіткнеться об твоє тіло. Ти просто звільниш стілець, на який хтось інший сяде вже наступного ранку, поки тебе ще навіть не встигнуть закопати. Твій відхід не змінить систему. Він просто викреслить тебе зі списків — і все.