Правильні рішення. Розділ 4. Стрибок віри: Нульовий кілометр

​Червень 2014-го. Вона стояла в точці абсолютного обнулення. У руках — лише сумочка з документами, у кишені — квиток до кордону, куплений на останні гроші. Він був у Сімферополі, затиснутий обставинами: як іноземець, він не міг перетнути межу з боку Криму, не ризикуючи отримати заборону на в’їзд в Україну мінімум на 3 роки. Об’їзд через Харків чи західний кордон означав би втрату днів, яких у неї не було. Вона вже пішла з дому — у нікуди.

​— Гроші не скидай, банківський переказ зависне в системі, я не встигну їх зняти, — сказала вона йому. — Просто чекай мене там.

​Це був її чистий «стрибок віри». Юрист, яка звикла прораховувати кожен крок, вперше в житті йшла не за протоколом, а за вектором власної свободи.

​Вона пройшла український КПП пішки. Нейтральна зона між двома світами зустріла її тишею, спекою та повною відсутністю зв'язку. Вона не знала, чи чекає він там, чи не виникло нових бюрократичних пасток. Вона просто йшла вперед, поки на іншому кінці цієї «нічийної» землі не побачила його.

​Він стояв серед хаосу червня чотирнадцятого — навколо люди з автоматами, пил, блокпости та наелектризоване повітря війни. Але в руках у нього був величезний букет червоних троянд.

​Прямо там, на розпеченому асфальті нейтральної смуги, де старі мови її життя — мова батьківських маніпуляцій та посадових інструкцій — остаточно втратили силу, зазвучала мова їхнього майбутнього:
​— Will you marry me? — запитав він.
— Yes, — відповіла вона.
​Це було найважливіше «так» у її житті. Він одягнув їй на палець каблучку та подарував набір золотих прикрас. Далі були бюрократичні лабіринти, аеропорт і довгий рейс у Китай до його батьків.