До квартири Антона хтось підсунув білу записку.
Там був лише смайл.
Антон крикнув у коридор:
— “Гей! Хто там?!”
Тиша.
За годину — нова записка.
Той самий смайл, але з довшими краями усмішки.
Потім третя:
“ПОСМІХНИСЬ МЕНІ У ВІДПОВІДЬ.”
Антон вийшов у під’їзд. Порожньо.
Поглянув угору — на четвертому поверсі стояла тінь.
У неї були два червоні круглі вогники на місці очей.
Вона підняла руку… і провела пальцем по стіні довгу криваву дугу — посмішку.
Антон закрився вдома.
Але записки досі приходять.
І кожна посмішка на них більша, ніж попередня.