Тепер ти посміхайся

Кажуть, у нашому краї був один хлопець, що дуже любив надсилати друзям дурні жарти. Особливо — смайлики. Жовті, веселі, безглузді. І от якось він знайшов у мережі дивний знак: червоний, ніби намальований пальцем, що вмочили в кров. У нього були круглі, перекошені очі й широка посмішка, яка виглядала… неправильно. Наче посмішка того, хто знає про тебе щось таке, чого ти знати не повинен.

Він надіслав його всім у чат. Засміявся. Ліг спати.

А прокинувся від того, що телефон світився у темряві. На екрані — десятки повідомлень від того ж контакту, якому він сам напередодні написав. Одне й те саме зображення. Той самий кривавий смайлик. Але з кожним разом посмішка на ньому ставала ширшою, а очі — темнішими, ніби щось затягувало їх всередину.

Хлопець вимкнув телефон. Та вже коли збирався заснути знову, почув короткий звук — біп!. Телефон був вимкнений, але… екран загорівся. Там знову був смайлик. Уже без фону. Лише обличчя, яке наче висіло у чорному пустому просторі. І внизу під ним з’явився напис:

“ТЕПЕР ТИ ПОСМІХАЙСЯ.”

Його знайшли за кілька годин. Сидів за столом, обличчя застигло у страшній, неприродній посмішці — від вуха до вуха, так що щоки тріснули. А на екрані телефона блимає порожнє повідомлення… ніби хтось чекає відповіді.

Кажуть, якщо довго дивитись у темряву, можна побачити, як десь між дерев мигне червоний вогник — той самий смайлик, який шукає нового адресата. Він посміхається і чекає, коли ти моргнеш.

Тільки не відповідай йому. Бо якщо відповіси… він напише знову.

І вже не з телефона.