part 21

ЗІ СТОРОНИ АВТОРА

Дівчина сиділа з опущеною головою на стільчику. Не рухалася, не могла поворухнутися. Її руки були прив'язані до труби. Вчора її накачали якимись препаратами, що відразу затуманили голову, стало складно сконцентрувати увагу на чомусь, тримати рівновагу, а потім вона зовсім втратила свідомість.

Почали долинати голоси, Марта не стала видавити, що вже почала приходити до тями.

- Що з нею робитимемо?- грубий голос.

- Просто доглядай за нею,- а цей голос вона одразу дізналася, той самий «1».

Вчорашній день почав проходити картинками у голові.

«Я вийшла з Данилом, ми дійшли до якогось парку чи ще щось. Після... Данило... шматок лайна!»- з цими думками вона підібгала підборіддя. Руки почали палати від мотузки на зап'ястя. Гострий біль пройшовся по всьому тілу як ураган.

- О, бачу, солодка принцеса прокинулася?- пролунав сміх по всій кімнаті.

Марта підвела очі, оглянула кімнату де була: світлі стіни, чорний інтер'єр, шкіряний чорний диван. На столі стояла ваза з білими квітами, можливо, троянди.

- Зіграємо в гру?- він різко метнувся до дівчини і дав знак чоловікові, щоб той якнайшвидше пішов.

Від однієї думки «гра» у дівчини бігали мурашки по тілу. Так, їй було страшно. Вона і так прив'язана до стільця, що їй ще зробити?

- Чого тобі?- світловолоса стиснула зуби і процідила крізь них.

- Не будеш кричати?- він посміхнулася і присів на навпочіпки.

- Кричати?- дурна усмішка проскочила на її обличчі,- кричати, коли мене ніхто не почує?- погляд пройшовся по величезній кімнаті і зупинився на дверях, куди вийшов раніше чоловік,- крім твоїх друзів, звичайно,- вона кивнула на двері, куди і подивився він.

- О, кмітлива і розумна,- він оглянув її і підняв руку, його рука зупинилася за кілька міліметрів від волосся Марти. Дівчина простежила за його рухами і чекала, що він далі зробить, але його долоня ніби парила в повітрі.

Наступним його кроком було торкнутися її волосся, але у двері хтось почав агресивно стукати, дубасити, не даючи належного спокою, а потім двері відчинилися і на порозі з'явилася дівчина з відкритим ротом. Женя хотіла почати обурюватися, її обличчя так і палало злістю та розчаруванням, але коли на очі потрапило те, що Марта прив'язана, вираз одразу пом'якшав.

- Ось яка гостя,- процідила і підійшла ближче.

Він одразу підірвався на ноги і підійшов ближче до Жені.

- Знову зграя Ксенії?- прошепотіла дівчина.

- Ти вже награлася з Данилом?- посмішка лиса ковзнула на його обличчі.

«То це через Женю він так робить? А як же! Хотів її знайти, знайшов і ось якою ціною!»- Марті хотілося кричати, битися. Як же вона себе зрадливо почувала.

- На твоїх друзів чекає цікава гра з твоєю участю,- очі дівчини округлилися.

Женя дивилася прямо на Марту стиснувши ручки своєї сумочки.

***

- Ксенія, я впевнений, що з нею все добре,- Данило сів поруч із сестрою і поклав одну долоню на плече. Наче її це заспокоїть, але яка ж це маячня. Дівчина сиділа з порожнім обличчям, очі були опухлі через відсутність сну. Вона цілу ніч не могла заплющити очей, було страшенно складно спати, знаючи, що немає за стіною її подруги. Жахливі картинки відвідували її голову, голова розколювалася, кожна думка жила окремим життям і показувала свої страшні фарби.

Страх.

Жах.

Тремтіння.

- Дідько!- дівчина піднялася і тим самим скинула руку брата. Данило трохи смикнувся і дивився на сестру. Макар намагався триматися подалі від брата із сестрою. Його ця ситуація лякала. Як ніяк, Марта його близька подруга дитинства. Він намагався тримати холодний розум - Це... цього не повино було статися,- Ксенія почала намотувати кола по кімнаті.

- Перестань,- Макар кивнув руку дівчини, щоб вона перестала гризти нігті.

- Мені складно!- дівчина подивилася в очі хлопця. Може, вона хотіла побачити надію чи ще щось.

- Як і всім нам,- Данило підійшов до них.

Чомусь дівчину огорнула злість. Вона невдоволено перевела погляд на брата, обвела його поглядом і зупинилася на очах, дивилася в них, вивчала, наче вперше побачила. Очі- відповідь до всього?

- Де ти пропадав?- вона поклала руки. Її голос був не знайомий Данилові, такий чужий, те яким тоном вона сказала це було вперше.

- Я... - дівчина миттю опинилася поруч із ним.

- Перестань вигадувати казки,- вона вдарила його в плече. Данило обвів себе раками, мурашки по шкірі пробігли показуючи те, наскільки ця ситуація для нього хвилююча.- Говори правду!- крикнула.

- Ксенію,- Макар підійшов ближче,- твій телефон,- він показав на диван, де щоразу почали приходити повідомлення. Дівчина глянула, і обійшовши брата, поспішила взяти телефон.

- Чорт,- прошепотіла показуючи повідомлення хлопцям.

«Вітаю, мила Ксенію.
Сьогодні такий особливий день.
Нарешті все добігає кінця»

«Гравець 175.
Чи готова ти до завершення?»

З кожним повідомленням хвилювання наростало в середині грудей. Неміцне тремтіння пробігало тілом, хвилювання і незрозуміла грудка зі смаком гіркоти підступала до горла.

«Твоя подруга- Марта Зеленчук чекає вашої зустрічі»

І далі адреса.

- Треба йти,- дівчина дивилася ніби крізь хлопців, очі стали скляні і такі лякаючі.- Й-йти,- вона провела руками по одязі, ніби лапала в пошуках чогось,- йти збиратися, терміново!- і нарешті зірвалася з місця йдучи до знайомих дверей.

Данило хотів піти за нею та поговорити, але Макар відразу зупинив його рукою показуючи на диван.

- Мені здається, я зараз з нею набагато ближче, ніж ви за кілька років,- Данило помовчав на слова друга, просто ковтнув і сів. Очі Данила почали бігати по стелі та стінах. Хотілося все сказати, розповісти, але чи зрозуміють вони?

- Ксенія,- Макар зайшов до кімнати і відразу прикрив двері, які були відкриті повністю.