part 20

Марта йшла не поспішаючи за Данилом, тепер їй не подобалася витівка погуляти разом з хлопцем. Її турбувало те, що вони не так близько до готелю, як їй хотілося б. На дворі тепер темно, він переніс зустріч на пізній час, і дівчина тільки могла здогадуватися чому так. Якщо вона питала Данила, чого ж він вирішив прогулятися, так він тільки говорив «чекай, скоро все дізнаєшся» і Марта ставала тихіше води після таких слів. Він ішов попереду, трохи поспішав і підганяв світловолосу, але вона тільки сповільнювалася. Вона хоче знати таку його поведінку, але як же він скаже, що поспішає знову поговорити з Женею? Як же він скаже, що знає де Женя та йому її все мало? Що мало того часу, що вони поговорили? Та й складно назвати їхню розмову нормальною. Женя була розгублена, тільки мямлила і їй було складно добрати правильні слова, вона не могла видати «1» і розповісти справжню причину її «зникнення», не може сказати, чому так вчинила? І розмова складалася тільки від Данила, який не переставав її розпитувати чи добре їй? Чи не поранена вона, чи ціла всюди, чи нічого не робив поганого з нею «1»? Але, як би вона не казала, що не розуміє про що він і з нею справді все добре, у глибині душі Женя розуміла, що кожне її слово- брехня. Вона постраждала більше, ніж коли стала на крок ближче до «1», може, і не постраждала фізично, але морально він її виносив. І навіть після всього, вона не хоче завдавати біль цьому виродку і далі продовжує зберігати це мовчання і слово, яке дала «1».

- Данило, де ми?- дівчина підбігла ближче до хлопця, який зупинився від її слів. На його обличчі навіть був якийсь біль, брови зігнуті, з очей готова піти сльози, губи здригнулися, але він мовчав.

Марта зрозуміла, що він так і нічого не скаже, а тільки і продовжуватиме дивитися в глибину темряви.

У цій частині міста не було людей, ні душі, а лише гавкання собак, нявкання кішок та чиїсь кроки, які так і долинали з далека.

Марту огорнув холод, ноги почали підкошуватися, а руки з кожним разом тремтіли сильніше. Данило продовжував дивитись то прямо, то на землю під своїми ногами.

- Якого біса відбувається? Це ти так вирішив зі мною поговорити?- дівчина збагнула хлопця за футболку від чого він відступив з місця. А дівчину тепер брала агресію, нехай цей маленький страх продовжував сильніше наростати від цього місця.

Телефон хлопця у руках засвітився. Данило повільно почав підносити телефон до обличчя, щоб побачити, хто там пише. Але він уже починав здогадуватися, хто ж вирішив про себе дати знати о цій годині.

Марта помітила, як м'язи на обличчі хлопця здригнулися і як він почав ледь помітно нервувати. Дівчина безшумно відійшла назад.

- Мені це набридло,- прогарчала і розвернулася.

Хлопець швидко засунув телефон у кишеню та пішов за дівчиною, його рука схопила довгу футболку дівчини і почав повертати до себе беззахисне тіло дівчини.

- Пробач,- нахилився і прошепотів дівчині на вушко. Тремтіння пробігло по тілу Марти разом з цими словами. Тепер вона була впевнена в тому, що вже тут точно щось не так, різка зміна поведінки хлопця почала лякати.- Я справді не хотів, мені довелося, вибач,- він почав один за одним повторювати ці чортові слова. Його очі, здавалося, збожеволіли і були очима хижака, який ось-ось може втратити здобич.

Інстинкти самозбереження почали спрацьовувати і поки Данило слово за словом повторював «вибач, я мушу», у дівчини крутилося в голові «врятуватися за всяку ціну» і поки хлопець на кілька секунд ослабив хватку, дівчина вирвалась. Вона почала бігти куди тільки очі бачили. Данило не відразу зрозумів і коли вже не відчував у руках тендітне тіло, почав очима дивитися на всі боки. Страх за те, що буде провалено завдання, взяв угору. Йому відомо, що з хвилину на хвилину прийде аматор ігор.

Не так далеко майнула біла футболка, хлопець відразу зірвався в той бік, але його схопили зі спини двоє міцних чоловіків за плечі. Пролунав знайомий голос, який з писком пронісся у вухах.

- Ти?- прошепотів Данило. Очі почали зневажливо оглядати «1», який з виграшною усмішкою дивився на нього.

Потім раптово брови звузилося.

- За дівчиськом!- крикнув «1», дивлячись як все далі тікає Марта.

Чоловіки відпустили Данила і побігли слідом за світловолосою.

***

ЗІ СТОРОНИ КСЕНІЇ

Я пройшла поглядом навколо басейну і зупинилася на такому бажаному хлопці. Макар сидів у компанії хлопців, він увесь час усміхався і жестикулював, щоб додати в свою історію епічності і судячи з облич його співрозмовників, у нього це виходило і навіть дуже добре.

Вчорашній вечір видався для мене казкою. Ми з Макаром дивилися фільми, танцювали під улюблені пісні, і все це було до глибини ночі. Мені вдалося дізнатися якого це проводити час з людиною, яка дійсно подобається, викликає трепет у серці, змушує почуватися в будь-якому місці, як удома. Тільки мені все ще не відомо чи взаємно це?

За цей час, який я тут стою, він жодного разу не глянув у мій бік. Не можу не сказати, що це в мені це викликало тривожні почуття.

Повертаючись, помітила, як до компанії з Макаром йшла та портьє в купальнику, який відкривав усе, що тільки можна.

- Ліка!- крикнув один із хлопців. 

Дівчина радісно помахала рукою, перейшла на швидший темп і поспішила до хлопців. Вона зупинилася дуже близько до Макара, але він навіть не звертав на неї уваги, що не могло не тішити, мені спокійніше стало. А ті хлопців почали посміхатися красунечці портьє.

Ліка почала проводити руками по своєму тілу, для привернення бажаної уваги, яку, як виявилося, вона отримувала мало.

- Ксенію, дуже несподівано тебе тут бачити,- я здригнулася від несподіванки. Олег обійшов мене зі спини і став переді мною. Помітила, як його очі ковзнули по мені.

Я навіть забула, що за весь час наших стосунків він не бачив мене в купальнику, я завжди ходила у кофтах, шортах, футболках та штанах. Навіть коли ми навідалися на пляж, я була в шортах та футболці.