part 19

Він повільно підійшов до хлопця. Його погляд упав на очі, які були чорні як вугілля, немає там уже того вогника, доброти, які були так давно, як в дитинстві, коли хлопець хотів щеня, щоб у нього був друг, такий відданий друг, наскільки це можливо. Хлопець криво посміхнувся і зробив крок до нього. Він зовсім не розумів, чому цей так сильно наводить страх серед людей, які вступають у гру. Але і він настільки ж безжальний, як і той, у них явно тече одна кров. «1» одразу помітив, що хлопець не з тих, хто буде у нього на поводі і ганятиме ведмедиків навколо нього. І від цього йому гра з Олексієм становилася цікавішою. Він підтягнув куточок губ і сів на угол столу, відходячи від хлопця, який був готовий пропалити його поглядом.

- Радий зустрічі, Олексію Лісняк!- «1» простягнув руку, хлопець деякий час так і дивився на довгу долоню, але все ж таки потис, нехай і бажання такого не було.

- І я,- коротко відповів, підводячи очі.

Дорогий костюм, годинник останньої моделі, шкіряні черевики та зачесане волосся. Такого Олексій не очікував побачити.

- Скоро розпочнеться шоу. Настав час підводити цю історію до кінця,- прошепотів, піднімаючись зі столу і висовуючи телефон з кишені.

Олексій посміхнувся, він чекав на це. Кінець, і так близько? Несподівано, але приємно.

***

Вранці Данило не міг себе заспокоїти. Сон зовсім не йшов, він дізнався, дізнався де Женя. І вона так близько, як же близько. Очі хлопця не могли зімкнутися, він постійно представляв реакцію Жені. І яка вона буде? Рада? Сумна? Зла?

- Кудись ідеш?- Макар подивився на час у телефоні. Ще зовсім ранок, а Данило вже взувається.

- Є справи,- хлопець підійшов ближче до дверей.

- Які?- несподівано запитав Макар, чим змусив зупинитися Данила на пів дорозі і повернуться до друга. Він уже був готовий дати відповідь, але Макар підвівся і підійшов ближче,- вчора Ксенія на тебе чекала, хотіла з усіма поговорити,- Данило хмикнув і цим здивував Макара. Макар трохи напружився.

- Це вже не зовсім важливо,- кинув світловолосий і вийшов. Макар ще деякий час залишився так стояти і дивитися на зачинені двері, потім важко зітхнув і відійшов набираючи попутно Ксенії.

«Марта, давай зустрінемося десь ближче до вечора?»- Данило швидко надрукував повідомлення і натиснув на кнопку ліфта. Повідомлення одразу надійшло з позитивною відповіддю. Хлопця трохи пробило струмом, бо не знав, що ж хоче «1» від неї, але він уже погодився і дороги назад немає, доведеться йти.

Двері ліфта відчинилися і хлопець поспішив зайти.

- О, Данило, куди тобі?- його зустрів Артем і поспішив про себе дати знати, тому що хлопець так і не відводив погляд від телефону, ніби там справді важлива справа.

- А,- він підвів погляд і коротко посміхнувся хлопцеві,- мені нагору.

Артем одразу натиснув на кнопку.

- Я тебе вчора, здається, бачив,- лоб Данила насупився, він почав у пам'яті прикручувати всі вчорашні події.

-Я вчора...- він затнувся,- був... був у клубі ввечері,- хлопець ніби хвилювався, намагався підбирати слова і коли помітив, що Данило злегка кивнув і відвів голову, видихнув з полегшенням.

- А ти був хвилюючий,- все ж таки згадав Данило і знову повернувся до Артема. Хлопець почав трохи смикатися.

- Я був з дівчиськом,- перше, що спало на думку повідомив Артем. Він почав перебирати руками і не міг чекати, коли нарешті приїде ліфт на потрібний поверх і незабаром уже ліфт зупинився. Данило навіть слова не сказав, ніби жодної розмови не було, та й для нього це не мало сенсу.

Артем вийшов слідом за знайомим, але намагався не поспішати. У нього ніби камінь із плечей упав.

Артем одразу пригальмував, коли побачив, як Данило зупинився біля дверей і не знав, що робити. Але все-таки, трохи прокрутившись біля дверей, він почав стукати.

- Артеме, забери мою валізу,- поряд з ним зупинився Олег і привзяв за плечі, той не став обертатися на знайомий голос, але йому відразу стало незручно від присутності Олега. Артем злегка нахилився беручи ручку валізи і йдучи вперед, а Олег за ним, але одразу зупинився позаду за Данилом, який чекав, коли двері відчиняться.

Двері відкрилися. Женя спочатку не дивилася вниз, але побачивши чоловічі кеди, вона почала піднімати очі. На неї дивилися такі знайомі карі очі, колись вона дивилася в них часто і вони не бігали збоку від хвилювання, а зараз ніби там вирував цілий ураган.

- Данило?- її телефон упав з рук. Данило підійшов ближче і тепер їй відкрився вигляд за широкою спиною хлопця. Олег з цікавістю спостерігав за цим і навіть усміхався, а дівчина не знала, куди себе діти. Олег кинув останній погляд на Данила і Женю, яка так і не могла прийти до тями і розуміти тверезо.

***

- Для нього це все гра. Гра- в яку він сам і грає, тільки ми якогось біса весь час у ній присутні!- Ксенія стискала подушку. Вона уявляла, що в її руках був «1».

- Хтось добре косить гроші завдяки цьому,- Марта видала смішок і ніби говорила сама собі.

Макар тяжко відкинувся на спинку.

- Ксенію, подумай знову, хто може тобі бажати зла?- Макар перевів погляд на дівчину, яка тупала ніжкою і гризла ніготь на пальці. Вона прийняла подушку і трохи заспокоїлася від слів до неї.

- Я не знаю, я зовсім не знаю!- її голос тремтів. В голові знову і знову пробігали обличчя всіх її знайомих, хто міг би бути таким звіром, який грає, відбирає життя людей.

Марта постійно клацала пальцями по кнопках комп'ютера. Вона знову намагалася зламати код повідомлень і вже який день. Цього разу було щось нове, не те що підвладне її силам. Знову він на крок уперед. Передбачив.

- Мене зараз нерви по шматочках з'їдять,- буркнула Марта.

- Залиш уже це. Потрібно якось вивести на чисту воду ту дівчину,- очі Ксенії закотилися, в пам'яті пробіг момент, як портьє дивилася на Макара у їх перший день заїду.

- Ти пробувала вже, вона зрозуміє,- очі Марти пробігло по друзях, потім вона знову кинула погляд на Макара.- А якщо він?- вона хитро посміхнулася.