part 18

- Де Данило?- одразу запитала Ксенія, як тільки зайшла в номер і побачила одну Марту на дивані.

Дівчина ніби вийшла з трансу і одразу підвелася.

- Не знаю. Вийшов кудись,- голос її був сумний.

Макар одразу прикрив двері за Ксенією і пішов за нею. Ксенія поклала одну упаковку на стіл, а Макар одразу поспішив покласти іншу.

- У мене живіт вже бурчати почав,- руки блондинки потяглися до бажаного, але Ксенія її випередила і відсунула піцу.

- Без Данила не будемо їсти,- Марта погоджуючись підібгала губи і сіла назад на диван. Ксенія почала набирати номер брата, але, крім гудків, нічого не йшло.- Я піду його шукаю на вулицю,- Макар киваючи на слова дівчини сів на диван, а Марта знизала плечима.

Варто дівчині було спуститися, як одразу побачила вже знайоме обличчя. Дівчина- портьє з ресепшн. Та дівчина дивилась по сторонах, ніби в пошуках когось або хоче, щоб її ніхто не помітив, але все ж таки, її помітили. Ксенія задумливо дивилася на неї схрестивши руки на грудях, прикривши очі. Портьє її помітила і хитро посміхнулася, ніби хотіла, щоб та підійшла до неї і нарешті запитала про те, що так хоче і ламає її. Але цього так і не було, вони продовжували стояти і переглядається доти, поки портьє не рушила до виходу, а за нею і Ксенія.

- Нужбо, спитай уже, що так хочеш,- буркнула на виході портьє.

- Хто він?- Ксенія підійшла ближче до неї. Вона намагалася тримати у собі весь ураган емоцій. Цікавість рвала з середини. 

- Хто?- посміхнулася. Грала з інтересом Ксенії.

- Ти чудово знаєш хто!- Ксенія почала наступати до неї майже впритул. Та залишилося стояти спокійно, зверхньо дивитися на шатенку притискаючи губи, які були нафарбовані червоною помадою.

- Легше, зайченя!- вона наставила руку вперед зупиняючи дівчину на півдорозі в неї.-  Скоро все дізнаєшся,- коротко відповіла і відкинула своє довге волосся назад за спину. Портьє провела останній раз поглядом Ксенію, яка так і кипіла від цього і йшла все дальше.

«Та що вона собі уявляє?»- подумала про себе дивлячись у слід шатенці.

ЗІ СТОРОНИ КСЕНІЇ

Всі ці дні маю єдине бажання. Хочу покінчити з тим ненормальним. Чому? Чому нічого не виходить? Наскільки він здатний?

Обійшовши довкола готелю, я не змогла знайти брата. Де він може бути? І вже повертаючись до готель у мене почали тремтіти ноги, підкошуватись. Здавалося, що я зараз упаду.

- Женя?- прошепотіла.

Я почала бігти до входу в готель. Але варто було мені зайти, я нікого не побачила. Здалося.

Відчинивши двері на очі одразу потрапила маківка Макара. Хлопець стояв поруч із вікном і щось уважно досліджував, ніби рахував скільки зірок на нічному небі. Я тихо підійшла до нього і стала поряд, пальцем провела по вікні і затримала подих. З голови ніяк не відходило те, що все-таки це могла бути Женя. Хотілося б із нею зараз поговорити.

Боковим зором, побачила як Макар опустив руки і обернувся до мене корпусом.

- Мені здавалося, що я бачила Женю,-  важко сказала і повернулася до нього. На його обличчі було легке здивування, і він навіть не намагався це приховати.

- Це навіть не дивує. Я так розумію, що може бути все,- висловив свою думку.

Важко не помітити, хлопця щось турбує, ламає. Він увесь час перебирав пальцями, а потім зовсім опустив голову.

- Мого батька вбив той гад,- у краєчку ока у нього блиснула сльозка і він продовжив після маленької паузи,- я сюди їхав з однією метою - убити його,- він різко підняв на мене очі. Ніби хотів прочитати те, що я думаю по цьому поводу. 

Не можу сказати, що це викликало в мене шок, але на серці стало зовсім неприємно. Макар теж пов'язаний із «1», не зовсім прямо, але пов'язаний. Я навіть не можу зрозуміти, на скільки йому складно. І тепер зрозуміло, чому він так різко сюди рвався, після того, як дав ясно зрозуміти, що його тут нічого не тримає.

- Це не випадковість. Він зруйнував мою сім'ю!- голос хлопця сав грубіше.

- Ми обов'язково його зловимо,- я постаралася доторкнутись до Макара, але відразу відібрала руку, коли він почав обертатися в інший бік.

- У нас нічого не виходить,- він гірко засміявся.

Я мовчала, бо розуміла, що ми справді в мінусі. У нас нічого немає. Нічого. Ми ніби у великій чорній дірі, звідки немає виходу і ми змушені чекати на диво, якого ніколи не буде.

***

ЗІ СТОРОНИ АВТОРА

Данило розгулював не так далеко від готелю у парку. Його дуже потрясла новина про Женю. Дівчині вдалося затуманити голову хлопцеві. Він собі не знаходив місця, поводився як справжній закоханий дурник, ламав голову думаючи про те, де ж вона, чому так вчинила, зв'язалась з тим виродком.

Очі хлопця опустилися на телефон, де різко засвітився екран.

«Хочеш побачиться з Женею?»- а після повідомлення було відео для підтвердження, де Женя заходить до кабінету з яскравою усмішкою, в красивій білій сукні, її локони красиво спадали на спину і на відео навіть було чути, як цокають її підбори.

«Чого тобі потрібно?»- зуби хлопця стискалися.

«Так ти хочеш її побачити?»- він навіть не став відповідати на повідомлення хлопця, а почав далі провокувати його. Хлопець уже хотів відключити телефон, але знову надійшло повідомлення, звук неприємно пролунав у голові, ніби давав знати, що не треба читати того, що написав «1».

«Вона ж так поряд. Ти не відчуваєш?»- гіркота неприємно припала горлом хлопця. Хотілося стиснути з усіх сил телефон, хотілося кинути об землю, щоб цей гад разом із телефоном розбився в дрібні кусочки і ніколи не відновився.

«Забув яка у неї м'яка шкіра? Ти ж хочеш знову її відчути?»- він писав це спеціально, і Данило це знав, але так складно не погодитися, знаючи, що вона дійсно жива, ходить десь.

«Шукаєш її і ніяк не знайдеш?»- Данило почав обертатися по сторонах. Здавалося, що він за ним стежить, за кожним проклятим кроком, за кожним рухом, але він також розумів, що це з ним уже грає його уяву, а не лише «1».