part 10

- Ми не вбивали її!- Марта зірвалася на крик. Складно було щось довести придуркам із поліції. Вони не хотіли навіть нас слухати. Я здалася і просто сиділа на тротуарі. Зрідка в моїй голові пролітали картинки з того, що я бачила в домі.

Не знаю як Марта провела мене до тями, але за це їй потрібно сказати спасибі. У поліції було б більше запитань.

- То ви там, щоб переконати пані Галію у тому, що Василь Хащук не вбивав її кішку?- двоє чоловіків засміялися. Не вірять. Скільки їм ще потрібно об'яснити?

Марта тупнула ногою і підійшла майже в притик до одного.

- А ти глухий?- виплеснула в обличчя чоловіка і відразу відступила.

Я згадала про записку на дверях і вийняла її.

«Мені потрібно піти із життя. Надто складно бути тут без моєї кішки. Кожний день такий нестерпний»- я встала і почала йти до них, але мене хтось відсмикнув за руку і забрав записку. Обернувшись, я побачила ще одного поліцейського. Ті двоє підійшли до нього, а Марта залишилася стояти на місці схрестивши руки на грудях. Невдоволення з її обличчя не сходило.

- Звідки у Вас, юна леді, це?- він показав на записку, його очі округлилися. Він спеціально наголосив на слові «це». Я одразу остовпіла, моя голова стала порожньою. Я ніби забула мову якою говорю кілька років.

- Вона висіла на дверях пані Галії, що не ясно?- Марта підійшла ближче, я смикнула її за руку. Вона зараз ще зайвого наговорить.

- Вони не вбивали пані Галію. У мене є докази,- всі перевили погляд на того, хто сказав.

Не розумію, як не почула рев мотоцикла біля якого стояв хлопець. Олексій з усмішкою підійшов ближче до нас і дістав телефон.

Він з'явився вчасно.

З лиця Марти не сходила посмішка, навіть очі її посміхалися.

- Убила сама себе значить,- поліцейський глянув на нас, його емоції були перемішані і всі вони не позитивні. Він хотів нас за ґрати кинути і через це не став нічого перевіряти. Добре, що у Олексія було відео з камер спостереження.- Ви вільні,- через слово процідив крізь зуби, він ще раз кинув невдоволений погляд на нас і пішов до будинку, до інших.

- Я навіть уявлення не мала, що ти живеш поряд з...- блондинка запнулась і повернувшись показала пальцем на будинок,- з тепер, лякаючим будинком,- куточок моїх губ підвівся і я випросталася.

Олексій подивився на будинок, його очі виражали біль. Це зрозуміло.

- Добре, що камери з мого будинку ловлять вікно тієї кімнати. Ви добряче влипли б,- брова хлопця підвелася. Кинувши ще раз погляд на будинок, світловолосий подивився на мене і від несподіванки я проковтнула і подивилася кудись убік.- Чув про те, що було вчора. Як ти, твоя сім'я?- згадавши все, що було вчора, я провела долонею по волоссю і зітхнула.

- Не дуже добре. Таке відчуття, що це робиться спеціально, щоб виставити нас у поганому світлі,- Олексій похитав головою і прикусив губу.

- Це погано, як і те, що сталося з батьком Макара,- я одразу насупила брови, коли почула слова Олексія. Я повернулася до Марти і дівчина кивнула на телефон у моїх руках. Олексій ще щось сказав, але я зовсім не чула. Хлопець збирався йти і я подивилася на нього, щось зовсім не можу зрозуміти його думки та й його. Він так легко сказав, що щось сталося з батьком його друга, та й надто легко він поводиться, навіть усміхається.

- Так ось про що ти мені писала,- я почала читати всі повідомлення дівчини. Ця новина не давалася мені легко, навіть важко уявити, як Макар переживає смерть батька.- Може сходимо до нього?- Марта махнула головою.

- Він не хоче нікого бачити,- проковтнувши я кивнула.- Ідемо навідаємося до виродка,-Марта поплескала мене по спині і попрямувала в правий бік, а я за нею не поспішаючи, прокручуючи в голові всі події, що відбуваються з подвійною хвилею.

ЗІ СТОРОНИ АВТОРА

- Та ти ідіот, Данило!- хлопець стояв нахиливши голову перед начальником. Той його лаяв завжди за зручної можливості. Він щодня шкодує, що пішов на цю роботу. До нього ставляться як до якоїсь худоби. Але Данило щоразу прибігає за першим його повідомленням.

Усі працівники дивилися на картину, як начальник зло дивиться на хлопця і у повітря вісіла його рука, так, йому хочеться його вдарити, але щось його стримує.

- Як ви мене задовбали!- Данило піднімає очі і робить крок назад, щоб той його не вдарив.- Я вдень і вночі приходжу тягати Ваші срані ящики! Ви мені гроші обіцяли!- руки Данила були стиснуті в кулак, здавалося, що якщо начальник скаже зайве слово, то світловолосий себе не стримуватиме і відразу на нього налетить.

- Засранець хоробрості набрався?- чоловік поклав руки на боки. Його погляд так і грав азартом, він був у передчутті від того, що ще може видати Данило, а так само ним грала злість через те, що хлопець хоч щось сказав проти нього.- Чуєш...- чоловік підійшов ближче і поклав палець йому на чоло, після чого натиснув щосили, але хлопець навіть не зрушив з місця і так само продовжив стояти.

- Та пішли Ви,- без емоцій сказав Данило і розвернувся пхаючи плечима начальника від чого той зробив крок назад. Він зрозумів, що з ним марно говорити, краще буде піти. Інші працівники були в шоці, адже він перший хто пішов на перекіс начальникові, адже його тут боятися як вогню.

- Стадо баранів,- прошепотів Данило, повертаючи за кут.

- Гей, хлопче!- за світловолосим бігла дівчина і весь час кричала в слід, але той навіть не чув через те, що одягнув навушники і музику зробив чим голосніше, але дівчина зуміла наздогнати і смикнула хлопця за плече через що той одразу дістав один навушник з вуха.- Ти загубив,- вона засунула в руку обручку. Хлопець одразу подивився на предмет у руках і віддав назад дівчині.

- Не моє,- він продовжив іти, але дівчина не залишалася осторонь і йшла слідом.

- Хочеш заробити гроші?- Данило моментально зупинився. Оглянувши дівчину, він кивнув.- Супер. Це одна гра. Можеш не боятися, все чесно,- обличчя дівчини освітило. Через промінчик сонця було добре видно райдужку в її ока. Її посмішка була хитра, не кожен зрозуміє.