part 8

АВТОР

— Пане! — до нього підійшов підлеглий і низько вклонився. Господар кабінету сидів у масивному шкіряному кріслі. Він завжди обожнював шкіру, вважаючи її найкращим матеріалом. Усі меблі в його будинку були шкіряними — лише вони приносили йому справжнє відчуття комфорту та влади.

— Я запитав тебе лише про одне! — гаркнув він, різко підводячись. Поправивши краватку, він підійшов впритул до чоловіка.

— Я не знаю, як той паршивий Вознюк дізнається про нас дедалі більше... — підлеглий зам'явся, нервово почухавши потилицю. — Ми вночі влаштували невеликий сюрприз його синові і... — він зробив два кроки назад, відчуваючи загрозу. — З ним була Ксенія Хащук.

— Ксенія... — прошепотів бос, повертаючись до свого столу. Він небрежно закинув ноги на стільницю і спідлоба глянув на підлеглого. На його обличчі розповзлася зловісна усмішка — у голові вже вимальовувався новий похмурий задум. Відкинувши голову назад, він зняв піджак.

— Ти знаєш, що робити, — сухо відрізав він.

Коли двері за чоловіком зачинилися, він кинув короткий погляд на дорогий годинник.

— Дурні, — так само холодно процідив він крізь зуби.

***

— Радий, що ви нарешті повертаєтеся до маєтку, — Макар ніс важкі пакунки з речами. Бабуся набрала з собою стільки всього, ніби приїхала на рік, а не на місяць. Спочатку вона планувала залишити речі в особняку, але після того моторошного випадку одразу перевезла все до квартири Макара.

— Ти ж знаєш, що нас так просто не позбудешся, — усміхнулася мати. Макару завжди було приємно бачити її щасливою.

Раптом хлопець почув невдоволене бурчання дідуся — знову вони з бабусею щось не поділили. Обернувшись, Макар побачив, як бабуся дає дідові легкого потиличника і владно веде за собою до машини.

— Батько сьогодні має приїхати? — мати ствердно кивнула й зиркнула на годинник.

— Має бути з хвилини на хвилину, — вона лагідно скуйовдила синові волосся. Мати пишалася тим, яким виріс Макар. Вона змалечку вчила його бути гідною людиною, і хлопець досі пам’ятав кожну її пораду.

Бабуся вмостилася в салоні автівки, а за нею, похнюпившись, сів і дідусь.

— З машиною точно все гаразд? — перепитав дід. Учора Макар повернувся дуже пізно. Він намагався знайти причину несправності, і все виявилося не так критично, як здалося в лісі. Проблему він усунув швидко, а сьогодні вранці ще раз усе перевірив.

Поруч зупинився білий автомобіль, і з вікна визирнув батько. Макар помітно зрадів і попрямував йому назустріч. Чоловік вийшов із машини, міцно потиснув синові руку й поплескав його по плечу.

— Макаре, маю для тебе новини, — серйозно сказав батько, але спершу пішов привітатися з батьками та дружиною. Він ніжно пригорнув матір Макара до себе, поцілував її у щоку й залишився стояти поруч, обнявши за талію.

Макар зрозумів: зараз почнеться довге обговорення всього на світі — від погоди до кольору газону. Хлопець просто сів на край тротуару. Це надовго — від «предків» так швидко не втечеш.

Сонце почало припікати, і Макар мружився від яскравих променів. Він мимоволі повернув голову праворуч і помітив жінку, що йшла вулицею. Вона несла величезний пакет, але робила це так невимушено, ніби він був набитий кульбабами, а не важкими покупками. Щось у її ході здалося йому дивним.

***

КСЕНІЯ

Сьогоднішній ранок важко було назвати добрим. Останні кілька днів пані Галя скрізь шукала свою кішку. Ані я, ані батько, ані Данило з Ніною не наважувалися сказати їй правду. Сусіди тут не надто приязні, а пані Галя була настільки прив’язана до своєї улюблениці, що звістка про її смерть могла її просто розбити. Люди вже й так косо позирали на наш двір, а пояснити те, що сталося насправді, було неможливо. Батько досі не міг збагнути, за що і як вбили тварину. Два дні тому він потай закопав її неподалік будинку, а вчора якась наволоч викопала труп, і пані Галя дізналася про все.

Я відкрила головну сторінку нашого містечка в соцмережах і наткнулася на головну «новину» дня:

«Сьогодні вранці було знайдено мертвою кішку пані Галі. Учні після школи завжди допомагали бабусі знімати її з дерев, аби втішити стареньку, коли та хвилювалася. Тварина зникла кілька днів тому. Пані Галя не спала ночами, а миски з кормом завжди були повними — вона чекала на повернення пухнастого хвостика. Яке це — дізнатися, що твого улюбленця більше немає? Що більше ніхто не грітиме тебе під боком довгими ночами? Понівечену тварину знайшли закопаною біля будинку Василя Хащука. Складно уявити, які муки вона пережила. Цікавить лише одне: як вона там опинилася? Чому втекла так далеко від дому? Чи хтось затягнув її туди силоміць? І чому пан Василь мовчав, коли все місто шукало кішку? Може, він і є вбивцею?…»

Далі я читати не змогла. Як вони посміли звести такий наклеп на мого батька? Що за маячня? І хто взагалі створив цю чортову сторінку, висмоктуючи інформацію з пальця?

Виглянувши у вікно, я вжахнулася. Біля нашого паркану зібрався натовп. Двоє чоловіків жбурляли в дім гнилі овочі та фрукти. Як низько! Усі кричали прокльони. Складалося враження, ніби загинула не кішка, а ціла армія, і винна в цьому лише наша родина. Як їх заспокоїти? Правду не скажеш — не повірять.

Я побачила, як із хати вибігли Данило, батько та Ніна. Вони намагалися перекричати натовп, пояснюючи, що це помилка і ніхто з нас не чіпав тварину. Я не могла просто стояти і дивитися. Хоч як я намагалася не звинувачувати себе, розуміла: якби не ця історія з повідомленнями, кішка була б живою і зараз знову сиділа б на дереві.

Тільки-но я вибігла надвір, мені в груди влучило сире яйце. Різкий біль прошив тіло, я мимоволі зойкнула й скорчилася. Натовп на мить затих, люди здивовано перезирнулися.

— Якого біса ви творите?! — голос батька звучав погрозливо і грубо. — Як я міг убити кішку пані Галі? Навіщо мені це? — тато зробив крок уперед, і ті, хто стояв найближче — саме ті, хто жбурляв помідори — миттю відступили на два кроки назад. — Я схожий на вбивцю?! — він розвів руками, закликаючи до здорового глузду.