part 5

Батько Макара сидів за одним столом із сином. Хлопець не зводив очей зі свого ноутбука, а той уважно дивився на сина та поїдав свіжу булочку, яку нещодавно з духовки висунула бабуся хлопця. Сніданок усі пропустили через сильний сон, а обід буде в самий раз.

Через те, що в особняку не можна жити певний час через слідство, то вся родина вмістилася в квартирі Макара. Пощастило, що дві кімнати і тепер в одній кімнаті сплять батьки, а в другій бабуся з дідусем. Раніше особняк був їх, але бабуся з дідусем захотіли жити поруч із океаном на старості років і ось вирішили відвідати своїх дітей і приїхали на кілька днів, якраз у той час, коли загинула людина.

— Так і подавиться можна, - натякнула на те, що Макар їсть і не зводить очей від ноутбука. Бабуся стала поруч із онуком і глянула в екран ноутбука прочитавши написане: — «кривавий слід»? Це що таке? - Здивувалася вона і витерла руки, але не стала чекати відповіді і пішла далі.

— Щось знайшов? - чоловік підійшов до сина зі спини.

— Не так багато, як хотілося, але теж цікаво, - хлопець повернув ноутбук і голову до батька з усмішкою.

***

ЗІ СТОРОНИ КСЕНІЇ

— Ну що мої дорогі діти, як ніч минула? - відразу ж запитав батько, як тільки я сіла за стіл. Данило там уже був, мабуть, раніше за всіх знову прокинувся і сидів у телефоні, поки не почув, що хтось ходить по будинку. Такий він і є. У нас у сім'ї є правило, що колись хтось перший прокидається, той і готує сніданок. На щастя, за цей цілий рік я лише один раз прокидалася перша.

— Дуже добре. - Я вже збиралася відповісти, але за мене відповів брат.

— І ви б мені розповіли, якби я не побачив о другій годині ночі, що мої діти не сплять? - я подивилася на світловолосого, той лише знизав плечима і взявся далі за сніданок.

— Та гаразд тобі, - до нього підійшла Ніна і поклала свою руку на широку спину батька, погладжуючи її. — Зараз літо і хто б хотів сидіти в будинку? - Ніна подивилася на нас і я їй усміхнулася, після чого побачила, як Данило піднімається і йдемо до раковини.

— Дякую, Ніно, - подякувавши їй і  поклавши тарілку в раковину, він пішов у парадну кімнату.

— Так, дякую, Ніно, - і знову їй усміхнуся, я трохи прикусила губу.

Данило увімкнув телевізор і я одразу ж почула новини. Місцевий канал сьогодні точно крутитиме цю новини, бо років так десять нічого такого не було й близько. Зазвичай говорили, що у пані Галії знову застрягла кішка на дереві і як хоробрі школярі її врятували від спраги під сонцем. Цю бабусь навіть іноді називають «котячий прийом». А школярі іноді спеціально стоять поряд із її будинком і чекають, коли кішка знову на дерево вилізе, щоб її врятувати та потрапити на місцевий канал і вкотре сказати «мамо, я молодець?».

— Стояти! - одразу крикнув батько, коли побачившись, як Данило хотів натиснути на кнопку. Тато миттю підійшов до свого сина та забрав пульт.

— Це ще кілька разів покажуть на день! - пробурчав Данило і пішов до сходів.

Мені надійшло повідомлення від Павла. Мій друг із Черкас.

«Ксенія, привіт!
Я тільки сьогодні дізнався про те, що сталося з Женею. І то мені це мама сказала. Ти сама знаєш, як ми з нею останнім часом спілкувалися. Можливо, тобі розповіла Женя причину різкого припинення нашого спілкування? Вона мені зізналася у почуттях, а ти сама знаєш, що я вже у стосунках. Ти сама як?» — я навіть не знала як на це реагувати. Вимкнувши телефон і відсунувши його вбік, я поклала руку на стіл і сперлася на одну долоню. Женя мені нічого не говорила. І я з нею також розлучилася не на вдалій ноті. Я була впевнена, що коли приїду до батька, вже тоді налагоджуватиму зв'язок з подругою. У моїй голові почали пролітати спогади з Женею, те як вона дивилася на Павла, говорила до нього, намагалася торкатися щоразу і як була щаслива, коли він давав їй знаки уваги, були вони хоч і дружні, але, мабуть, у ній це викликало багато задоволення. І те, як вона відреагувала на новину про дівчину Павла, вона тоді зовсім від нас пішла сказавши, що їй дуже погано, а ми з Павлом залишилися в парку.

Знову надійшло повідомлення від Павла:

«Ксенія?» — хмикнувши, я взяла телефон в руки і швидко надрукувала йому повідомлення.

«Я вчора дізналася про все. Ще складно сприймати цю новину»

Відразу була відповідь від хлопця:

«Сподіваюся, що з тобою все гаразд. Ви були такими близькими подругами» — я задумалася про це. Сильного болю я не відчуваю. Може це моя захисна реакція? Я сама себе накручую на те, що все гаразд і буде так далі? Даю собі знати, що так нічого й не сталося?

Я ще раз подивилася на повідомлення друга, я написала йому:

«Все добре»

Вставши зі стільця, я пішла до своєї кімнати. Бачила, як мені слідом дивилися тато і Ніна.

Зайшовши в кімнату, я одразу зачинила за собою двері і пішла до столу, де лежав мій ноутбук. Мені потрібна хоч якось розслабитися. Увімкнувши його, я подивилася на заставку ноутбука. Там були ми троє, фотографія з того літа. В усіх у руках скейт, а в Павла в руках ще пляшка води. Він завжди носив із собою портфель, де зазвичай клав воду для нас усіх. Я навіть не помітила, як поринула у спогади тих щасливих днів. Увімкнувши телефон, я зайшла у дзвінки. Останній мій дзвінок був Жені, тільки там стояла «1», це той номер, з якого мені надходили повідомлення. Я була певна, що вчора набирала її номер. Як я могла помилково зателефонувати не туди? І все ж таки, це не я. Все це дивно.

Мені прийшло знову повідомлення, я думала, що від Павла й одразу відкрила діалог, але ні, це знову був той таємничий «1».

«Day 1.
Вітаю, Ксенія» — після цього нічого не було, тільки різко почав кричати якийсь кіт за вікном. Підійшовши до вікна, я побачила, як знову стоїть та сама людина в накидці та масці дівчинки. У мене різко почався переляк, коли я побачила в його руках ніж і кішку пані Галії. Ніж був весь червоний, а з кішки капала кров, точніше з її шиї. Кинувши з рук телефон, я відійшла назад, і спіткнувшись об стілець, що стояв поряд зі столом, я впала. Сльози з очей почали самі йти. Прикривши очі, я витерла сльози рукавом.