part 4

ЗІ СТОРОНИ КСЕНІЇ

Почувши стукіт у вікно, я зняла блокування. На Данилі ніби не було обличчя. Посварився з другом? Або що? Сівши за місце водія, він почав заводити машину. Я поклала голову на сидіння. Щось ця ніч видалася надто важка.

— Як там твоя подруга Женя? Не мертва? - я розширила очі від почутого і повернулася у бік брата. На його обличчі не було жодних емоцій. Як можна так жартувати?

Машина різко смикнулася і я вдарилася рукою.

— Ти що таке несеш? - мимоволі промовила.

— Коли востаннє спілкувалися? - знову почав. Він навіть у мій бік не дивився, але я помітила, що щось не так. Хлопець сильно стискав кермо, губи іноді смикалися, як через судоми.

— Яка тобі різниця? - мені це починало набридати і я вирішила подзвонити подрузі.

Подивившись на годину, я зрозуміла, що Федушко ще не спить, я набрала їй.

Коли Данило почув гудки, бо я поставила на гучний зв'язок, повернувся до мене.

Гудки довго не йшли, через деякий час Женя підняла слухавку.

— Женю, привіт, - куточок губ піднявся вимальовуючи радість. А що ж, ми справді давно не спілкувалися. Минуло чотири дні. Я весь час була зайнята збиранням речей та розмовами з матір'ю, бо їхати сюди особливо не хотілося.

Дівчина довго мовчала, я почала хвилюватися.

— Женя? - з тремтінням у голосі промовила. Данило пригальмував.

— Ксенія Хащук — гравець 175, - почав говорити дивний голос. Мій погляд упав на підлогу, коліна почали тремтіти, як і руки. Але грубий голос почав говорити далі: — Раді Вас зустріти у грі. Жертва від Жені Федушко перейшла вдало, - впевнена, що голос підроблений. Я підвела очі з підлоги на брата, який також здивовано дивився на цю ситуацію. Нестерпно було все це слухати і я почала пальцем натискати на відхилення дзвінка, але ніяк не виходило, голос продовжував говорити: — будьте уважні... - далі стало складно розробити слова. Данило забрав телефон, потім я чула якесь шипіння, як зі зламаного радіо, чи телевізор, якісь крики дітей, плач і радість. Данило також почав натискати на скид дзвінка, але й у нього не виходило. Мені здалося, що за нами хтось спостерігає і я перевела погляд на лобове скло і мала рацію. Стояв чоловік у такій накидці, як і там, біля особняка. Через те, що падало світло, можна було його з легкістю розглянути: чорна накидка, маска на голові із зображенням обличчя дівчинки-немовля, тільки в дівчинки з одного ока йшли дві сльози, а в іншої половини була радість. Маска, наче зверху перерізана, а знижу склеєна ниткою, або мотузкою. Далі мій погляд упав на сокиру в руках, і це мене вже почало лякати. Я рукою почала пхати Данила і не зводити погляду з того чоловіка, але Данило ніяк не реагував і тоді я до нього повернулася. Він все ще намагався закінчити дзвінок і щось шепотів собі під ніс. Коли Данило нарешті зрозумів, що так нічого й не вдіє, здався. Він глянув не на мене і відкинув телефон, і саме в цей момент ми перестали чути цей проклятий звук.

З моїх очей ось-ось почнуть іти сльози.

— Що з Женею? - тихо сказала, намагаючись не заплакати. Брат мовчав. — Що з Женею? - і ось я зірвалася на плач.

Мені було так тяжко. Я вже й так здогадалася, що з нею може бути, але якось хотілося сподіватися, що все гаразд.

— Вона мертва, - брат відхилився на спинку сидіння і накрив своє обличчя. Я ще дужче зірвалася на плач.

На телефон надійшло нове повідомлення. Данило обернувся і взяв мій телефон у руки. Подивившись на екран, він повернув його до мене. Обличчя його було спантеличене.

— Що це? - суворо промовив він. Я взяла до рук і побачила зверху «1». Почала читати у слух:

«Який ваш страх? Вбити себе?»

Відразу після цього надійшло інше повідомлення: 

«Криваві гроші»

Я уважно дивилася на екран. Важко було здогадатися, що це і що хочуть від мене. Піднявши очі на лобове скло, я нікого не побачила. Хто це був?

— Ксенія, що це? Чому у вас з Женею такі шпалери? - я повернулася до Данила. Такі шпалери у Жені? Вона через цю чортовину померла?

Здивовано я запитала брата:

— Які шпалери? - він показав на мій екран, який засвітився. Подивившись у телефон, я важко зітхнула.

Потрібно змінити шпалери.

У Данила спалахнув екран, даючи знати, що йому надійшло повідомлення. Його очі округлилися і він одразу завів машину.

— Тато написав, - важко кивнувши, я опустила голову на сидіння.

ЗІ СТОРОНИ АВТОРА

— Тату! - крикнув Макар, коли на горизонті з'явилася маківка його батька. Після того, як Данило і Ксенія поїхали, він почав згадувати, де вже міг бачити такі шпалери. Він був певен, що бачив їх зовсім недавно, але не звернув уваги, подумавши, що з того? І це зовсім вилетіло з голови.

Його батько, як і завжди, був одягнений у строгий чоловічий костюм. На руках дорога модель нового годинника, який вийшов цього року. Черевики на ногах, які також не дешеві. Такий він і був. Любив, щоб з далеко було видно і чути, що чоловік при грошах і славі, що має статус у цьому крихітному світі. Не дарма він займе пост на вершині криміналістики.

Розстебнувши піджак і поправивши краватку, він щось сказав своєму напарнику після того, як той ледь помітно кивнув, чоловік попрямував до сина. Макар зрозумів натяк батька і подався назад у особняк.

По дорозі він зустрів маму. Вона зовсім не як батько. Жінка була проста з ніг до голови. Якщо він купує одяг виключно дорогих брендів, так їй зовсім начхати де і що було куплено, головне, що зручно. Так вона й навчала свого сина. Він єдиний, і любов до нього завжди була велика. Жінка йшла на все заради сина, як і чоловік. Нехай він і був практично завжди на роботі, щоб нарешті досягти статусу якого він хоче і виконувати потреби свого сина та дружини. А як ще вчили його батьки? Всього домагатися самому, вони ніколи не допомагали своєму синові, він сам усьому навчився і самотужки вступив до університету, де й зустрів майбутню дружину. Бабуся та дідусь у Макара суворі і спочатку не приймали свою невістку, але потім змирилися і їм довелося прийняти дівчину.