part 3

Не можу сказати, що ніч вдалася приголомшеною. Новина про вбивство швидко облетіла містечко і вже за тридцять хвилин за мною і Данилом заїхав батько. Він силоміць посадив нас у машину і невдовзі ми були в будинку. Данило одразу побіг до себе в кімнату навіть і слова не промовив, він був злий, бо хотів залишитися зі своїми друзями. Нехай ми і повнолітні і маємо право вирішувати що і як нам робити, але батьки є батьки, і завжди за нас переживатимуть.

— Ксенія, що там трапилося? - до мене відразу підійшла Ніна, коли я зайшла на кухню.

— Я й сама не розумію. Все сталося дуже несподівано, - за мною зайшов тато і одразу взяв склянку з водою, Ніна підійшла до нього ближче.

— На щастя Ксенію і Данила не взяли свідками, бо вони були в особняку, - тяжко зітхнув батько.

— Василю, я думаю, нам усім треба відпочити, - Ніна взяла батька рукою за плечі і повела на другий поверх. І я пішла до себе до кімнати.

Щойно зайшла, підійшла до дзеркала. Тканина вся просочилася вином, тепер я легко зрозуміла, що то за рідина. Провела рукою по топі і почала ходити в пошуках своєї сумочки, яку брала на вечірку, там були серветки, як мені здається. І там усі мої речі: телефон, зарядка, гроші. Але сумочки я не знайшла. Мені важко вдалося згадати, що я її ставила біля раковини, коли поправляла хвостик. У голові цілий бардак.

Відчинивши двері своєї кімнати, я тихо почала пробиратися до кімнати брата. Переконавшись, що батько і Ніна не почули кроки, я смикнула за ручку у двері. Брат не зачинив двері, тож проблем зовсім не було.

— Ти що тут забула? - Данило одразу з лежачого становища сів. Було не складно навіть у темряві побачити його невдоволення. Хлопець ніколи не радий мене бачити.

— Мені потрібна твоя допомога, - промовила. Він підійшов ближче, а точніше до дверей, які я вже зачинила. Склавши руки на груди, він підняв одну брову. Чорна сорочка, яка була ще на вечірці, була розстебнута. Мій брат любить себе і ніколи не втрачає часу, щоб привести своє тіло в порядок, тому зараз добре видно його підтягнуте тіло через розстебнуту сорочку.

— І яка ж допомога? Щоб тебе прибрати з моєї кімнати? - закотила очі, а брат видав смішок. — У тебе є свої ноги, сама підеш, - прибравши руки зі своїх грудей, він пішов назад до ліжка, а я хвостиком за ним. Ну ні, я так швидко не піду звідси. Умістившись на ліжку, він підняв очі на мене, я стала прямо перед ним. — Ти ще тут? - з сарказмом сказав він. Ось баран.

— Моя сумочка в особняку Вознюків. Відвези мене туди, - так уже вийшло, що мій братик навчився водити машину, а я тест з горем на очі провалила. Але батько пообіцяв мене навчити водити.

Якось Данило не поспішав ставати, а ще й ноги закинув на ліжко. Звичайно, мої речі він не поїде рятувати, але як на рахунок своїх?

— Там не тільки мій телефон і мої документи, а й твої, - я складу руки на грудях і вже в думках собі переможно посміхнулася. Як це не поїхати рятувати свої документи?

— Ксенія, якого дідька? Мама ж просила їх одразу викласти як ми приїдемо! Якого хріна ти їх потягла з собою? - ох, його злість щораз кипіла все сильніше. Знаю, що він вибухне зараз, але вибору не було. Хлопець одразу підвівся і пішов до виходу з кімнати, і я за ним.

— Тихіше йди. Зараз всі прокинутися, - прошепотіла я. Брат різко обернувся до мене і зупинився. Жилка на скроні у брата ось-ось була готова вилізти. Він дуже злий і я розумію.

— Бляха, Ксенія, особняк повний копів, а що коли твою сумку заберуть копи, як щось підозріле? - брат намагався шепотіти, але навіть його шепіт був схожий на крик. Саме через це я хочу зараз поїхати і готова ризикувати всім. Не хочу, щоб мою сумочку забрали, а далі сидіти і думати, де мені її шукати і в яких лозах.

— Давай іди, - обійшовши його, я пішла до тумби і забрала ключі від машини. Брат ще невдоволено прошепотів, але покірно пішов за мною.

***

Їхали ми в повній мовчанці, і на цьому дякую, бо сперечатися з Данилом, коли він за кермом, це теж саме, що підписати собі смертний вирок.

Коли ми під'їхали в очі відразу ж потрапило червоно-синє світло. Так, поліції тут багато, навіть якось надто. У вікно нам постукали, я одразу від переляку здригнулася, бо ми припарковалися не так близько до особняка. Данило сидів смирно, навіть жоден м'яз не здригнувся, а я вже була як на голках. Брат відчинив вікно, і тоді вже впізнала Макара, я полегшено видихнула.

— Ти знайшов сумочку? - відразу запитав Данило, але чорнявий одразу помахав головою, що означало, що в нього її немає. На мене ніби повісили кілька мішків із піском, але хоч полегшувала те, що я не одна сиділа як на голках, а й Данило, який тепер собі знайти місця не може.

— Це добре, що ти зателефонував, - побачила, як Макар перевів погляд з брата на мене. — Будинок уже пройшов перевірку, тож деякий час там точно нікого не буде. Можете пошукати, - Макар відійшов від машини і чекав, коли ми вийдемо, але брат ніяк не поспішав, а швидше за все обмірковував ситуацію.

— Не ... - побачила, як рука брата здригнулася і той хотів сказати щось, але я вже за нього все вирішила і відчинила двері машини, вибираючись звідти. — Чорт, Ксенія, якщо нас побачать — нам буде кришка, - почав вибиратися.

Я складу руки на грудях і почала прямувати в бік особняка, як і Макар за мною. Весь час легка посмішка не сходила з обличчя чорнявого, мабуть, тільки його бавила ця ситуація.

— Якщо ми будемо обережні, а не як ти зараз, то все буде краще ніж просто добре, - намагалася говорити спокійно і не показувати, як мене все це лякає, бо я вже готова накласти в штани. Знаючи, що в будь-який час може зайти поліція в особняк і пред'явити нам те, що ми заважає слідству, трохи лякає, навіть дуже. Брат вирішив нічого не коментувати.

Нам вдалося зайти в особняк непомітними із заднього двору. Макар вже заздалегідь відчинив двері.

— Ксенія, ти пам'ятаєш, де точно її залишила? - запитав Макар повертаючись до мене. Згадуючи, як я її ставила біля раковини, я з впевненістю кивнула і пішла на другий поверх.