8-9 Глави

8 глава

Дата: 13.06.2025

Місце: Аеропорт Хітроу (Лондон)

   -Хітроу.. Один з найважливіших та найзручніших аеропортів Лондона. Аеропорт розташований дуже гарно, за 24 кілометри від центру Лондона. - Такі вислови було чути, поки Томас розмовляв по телефону з його другом.

-Любий, думаю.. Нам варто зайти усередину приміщення.. Так спекотно, наче в пеклі..- Жалілася Камілла, розмахуючи журналом біля її блідого обличчя.

-Так, так, звичайно, люба. Добре, я тобі передзвоню, друже.- Закінчив телефонну розмову Томас.

Чоловік підійшов до дружини та поцілував її, тоді подружжя зайшло усередину аеропорту, де було доволі прохолодно.

-Що ми зараз будемо робити? - Запиталася Камілла.

-Не знаю..

Томас знизив плечима й продовжив:

-Виліт о 3, а зараз тільки 2..

-Ох ця твоя пунктуальність..- Посміхнувшись проговорила дівчина, акуратно перебивши першого.

Камілла кинула "голодний" погляд.

-Якби не моя пунктуальність, ми б прибули не до 3, а після, десь.- Задумався , й вкинув,- в 5.. З твоїм збиранням! - Пожартував британець міцно притуливши дівчину до бедр.

Чоловік пристрасно поцілував дівчину й запропонував:

-Як щодо перекусу? Поки ми тут чекаємо, я вже зовсім зголоднів.

Томас кинув погляд на кафе, яке було неподалік. 

-Ну... Заперечити цій пропозиції я аж ніяк не можу.. Уви, я тут безсильна.. - Піджартувавши дівчина продовжила,- я також дуже голодна.

-Ох.. Твій сарказм мене зачаровує.. 

Дівчина схопила чоловіка за руку та рушила вбік кафе.

Поки Томас та Камілла їли та розмовляли, Томас вмить змінився в обличчі.

-Любий.. Все добре? - Схвильовано запиталася дівчина.

Камілла так розпереживалася , що почала гладити своє коліно. 

-Ні, люба, все добре, я просто побачив...- З широкою усмішкою проговорював британець.

-Гей! Старий друже! Скільки років!- Вигукнув Крістіан, який йшов внапрямку до подружньої пари.

Ззаду Крістіана, впевненою ходою йшла Ізабель.Блондин обійняв Томаса та промовив:

-Друже! Ти явно постарів! - Жартував той.- Ану, знайом нас із твоєю коханою!

-Знайомся, це моя принцеса Камілла, відтепер Камілла Бронте.- Гордо промовив зеленоокий шатен.

Камілла зачервонілася та непомітно зжала своє легке, синє плаття.

-Рада зустрічі.- Щиро посміхаючись Камілла простягнула руку до Крістіана та Ізабель.

- Приємно познайомитися, мене звуть Ізабель...

-Ізабель Віллсон відтепер. - Широко усміхнувшись сказав Крістіан, начебто підтримавши жарт Томаса.

Пролунав сміх. Крістіан знизив пличима й кинув щенячий погляд на Ізабель.

-Ох! Точно! Як невиховано з мого боку!  - Спантеличено сказав Крістіан.- Мене звуть Крістіан! Знайомся Ізабель, це мій найближчий друг Томас! 

Крістіан по-дружньому хлопав по плечі товариша.

- Ну що ж.. Нарешті ми познайомилися. Можливо.. Ви щось розкажете про себе? - Поцікавилася Камілла.

-Ну.. Я займаюся нерухомістю, маю свою фірму "Your Side",яка працює в Лондоні та Нью-Йорку.

-Ну а я займаюся модельним бізнесом.- Гордовито промовила Ізабель.- А що до вас? Я чула, що Томас журналіст, а ти Камілла?

- Я також журналістка, начальниця відділу "екстренних новин".

Гучно та зі сміхом , компанія рухалася до літака. По дорозі компанія сіла в зал очікування. Поряд сиділа сім'я Батлер.

Кейтлін нервово перебирала пальці, начебто чекала чогось поганого.

-Кейтлін, ти мені поясниш, що з тобою? Я тебе такою схвильованою дуже давно не бачив..- Промовив Дональд, опустивши його кумедні круглі окуляри та відклавши свіжу газету на бік.

-Не знаю.. Я.. Я переживаю.. Я багато років не літала на літаку.. - Знервовано проговорювала Кейт, ламаючи її пальці.

-Так, досить.- Відрізав чоловік, ніжно взявши дружину за руку.- Не переймайся, я з тобою, поряд. Це нестрашно. Головне думай про хороше..

-Наприклад?- Знервовано перебила Кейтлін.

-Ну наприклад про наше друге побачення.- Розсміявся чоловік.

-А.. Що тоді було?

-Ти не пам'ятаєш?

-Нічогісінько..

-Ну тоді слухай.. Це був гарний сонячний вечір.- Розказував Дональд широко жестикулюючи руками, щоб розвеселити кохану.- Я приїхав з відрядження та зайшов випити трішки кави. Тоді я цілий вечір дивився на тебе та думав, як звернути твою увагу. Тоді, я побачив , як ти несеш підніс з пивом.. Ну, а я тоді був.. Ну точно не в тверезому стані..Я ж не тільки каву пив.. Так-от, я підійшов, щоб тобі допомогти, проте перевернув підніс і все , що було на ньому..

Пролунав сміх.

-Добре, мені полегшало..

-Місіс та Містер Батлер, ви б не хотіли кави? Я якраз йду собі замовляти.- Щиро усміхнувшись промовила Дебора, яка втрутилася в розмову Батлерів.

-Ой, люба, купи мені краще заспокійливе, бо я свої таблетки дома забула.. Ех.. Старість забирає пам'ять.- Промовила Кейт.

-Ой! Щодо ваших таблеток! Ще в дома, я побачила, що ви їх забули, тому взяла із собою, от прошу.

Дебора простягнула таблетки Кейтлін.

-Любонько, дякую! Можливо тепер мені стане краще.- Широко усміхнувшись подякувала Кейтлін.

Кейтлін взяла руку Дебори та ніжно зжала, показавши вдячність.

-А ще.. Місіс та Містер Батлер.. Я.. Хотіла подякувати за те, що ви взяли мене з собою. Для мене це велика честь.- Промовляла дівчина міцно обійнявши Кейтлін.- Я ніколи не відчувала, що таке сім'я та любов, підтримка й вірність..

-Любонька, ти для нас найдорожче золотце! Ти для нас, наче донечка! Ми завжди тобі допоможемо.

В цю мить , у Дебори покотилася сльоза по щоці. Дональд підійшов та обійняв Кейтлін та Дебору, додавши:

-Як я вас люблю. Дебора, ми тобі дуже вдячні за допомогу, яку ти нам надаєш, без тебе, ми б й половини не зробили.

За декілька крісел очікувала сім'я Барроу.

-Сподіваюся відпочинок пройде добре й ти не будеш викидувати мої картини з балкону..- З хитрою усмішкою підколола Акйлін Джека.