6-7 Глави

Глава 6

Кевін Абрамс. Зеленоокий , спортивний, високий блондин з волоссям до плечей. Риси обличчя у чоловіка були дуже строгими, місцями навіть погрозливими. Інколи, просто задумавшись, чоловік збоку виглядав, наче дуже на когось розлючений, а брутальний стиль Адама закінчував шрам над лівим оком.. По розказам Кевіна, цей шрам він дістав в одній з бійок, захищавши дівчину.

Попри брутальність чоловіка, він був далеко не з розумних, не мав своєї думки, тай взагалі він забагато з себе показував.

Хоча, якби там не було, він володів власним рестораном "Колібрі", яким керував 10 років, цей ресторан входив в топ 10 кращих ресторанів Лондона. Приміщення було в дуже престижному стилі, королівському або як називали в стилі "Старої Доброї Англії". 

Дорогі кришталі, дивани, які були виконані в червоних кольорах, меблі з червоного дерева та шпалери, які були гірчичного кольору, все це робило ресторан вишуканим та казковим. Відвідувачі могли насолоджуватися виглядом на річку Темзу з великих панорамних вікон. А всю цю красу закінчували стародавні портрети відомих англійських діячів, королівських сімей й тому подібне. 

Це все робило імітацію Англії у 18 столітті. Звичайно, цей заклад був не з дешевих, там могли обідати тільки, або дуже впливові, або дуже багаті люди, що являється тим самим..

Проте, який би успіх, скільки б грошей Кевін не мав, це не могло загоїти його рану на серці. Оскільки Містер Абрамс був самотній.. 35-річний англієць шукав ліки від болю в роботі.

Місце дії: барна стійка в ресторані "Колібрі" . Кевін випивав міцний віскі, дивившись в одну точку. 

-Оо! Кого я бачу?! - Зненацька вигукнув Кевін.- Бармен, принеси ще одну склянку віскі! Тут такі люди!

На очі Кевіна попав молодий, високий, красивий світлий шатен, з голубими очима та привабливою усмішкою. Ім'я цього незнайомця було Алекс. Чоловік був одітий в темно-червоний костюм, з білою сорочкою й чорною краваткою.

- Привіт , друже! Давно не бачилися! Твій ресторан просто бомба ! - З захватом сказав світлий красунчик.

-Скільки років праці, не дарма. - Єхидно посміхнувшись промовив Кевін.

- Звичайно, розказуй, як ти? Що нового?

-Все по-старому, робота й тільки робота, а ти? - Промовив Кевін, весело поклавши руку на плече старому товаришу.

- А.. Ти як завжди! Окрім роботи щось бачиш? В мене все прекрасно, от, знайшов кохану дівчину, скоро плануємо одружитися.- Гордо промовив Алекс, серйозно поправивши свою краватку.

-І як звати цю щасливу дівчину?- З цікавістю запитав Кевін, випивавши другу склянку віскі.

- Її звуть Скайлер. Молода красуня з Брукліна. Познайомилися на одній з вечірок.

- Познайомиш? - Хитро посміхнувся Кевін, кинувши хижий погляд на Алекса.

- Можливо... Коли-небудь..- Строго низьким голосом промовив другий, в кінці щиро посміхнувшись,давши зрозуміти, що жартує.

-Ахаха, не бійся, не заберу.- Продовжив жарт  Кевін.

- Слухай, ми з тобою давно не бачилися,як ти знаєш,  весь цей час я був в Нью-Йорку, проте , оскільки в тебе недавно було День Народження, а я не зміг приїхати на твоє запрошення, то хочу "загоїти" свою вину. Хочу подарувати тобі цей білет на відпочинок , в Грецію на о. Крит! Тобі сподобається! Ми з жінкою там часто буваємо, неймовірна краса! Рай!

- Алекс, ти... Жартуєш?- Запитався чоловік, шоковано піднявши брови.

- Ні, я серйозно!- Радісно вигукнув Алекс.

-Дякую, друже... Це неймовірно приємно! Я не знав куди мені поїхати відпочивати. Дякую ще раз!,-відповів Кевін, обійнявши, чоловіка.

- Мені для тебе нічого не шкода, ми дружимо 10 років і доволі гарно спілкуємося, тому, я не міг тобі не зробити такий подарунок!

Глава 7

Дейзі Вілер. Успішна англійська модель, якій було всього лиш 27,а вона вже подорожувала світом й мала все, що забажає... Сотні успішних модельєрів, модних журналів та красивих чоловіків не давали їй проходу. Таке відчуття, начебто дівчина була принцесою. Їй достатньо було глянути синіми очима,як  все вмить опинялося біля її ніг.

Дорогий одяг , гучні вечірки та невимовної краси прекраси були повсякденною дрібницею для Дейзі. Дівчина була оточена всім, але це тільки на фото в Інстаграмі.. В неї було все, окрім одного.. Справжньої батьківської любові.. Дейзі залишилася сиротою ще коли їй було тільки 4 рочки. Батько помер від тяжкої хвороби, а мати у відчаї закінчила так само. Висока коротковолоса брютнетка, згадує зовнішність батьків завдяки альбому і декільком фото в ньому.

Зокрема , Дейзі мала свою молодшу 26-шестрічну сестру, Люсі. Двох сестричок виховували бабуся та дідусь , тому, якими дівчата б зайнятими не були , вони мусили кожних вихідних приїздити до своїх рідних, оскільки дівчата дуже дорожили ними.

Люсі була також моделлю, проте в неї це виходило менш успішно, аніж в Дейзі. Дівчина завжди рівнялася з старшою сестрою, вона прагнула бути з нею на рівні. Можливо в Люсі нічого не виходило через те, що вона не мала своєї голови, не шукала себе, а все життя пробувала бути такою , як Дейзі..

Через це, в сестер було багато недорозумінь, хоча, якби там не було, вони дуже любили один одного.

Одного сонячного ранку, світловолоса Люсі сиділа на балконі та попивала каву, милуючись сходом сонця. Дівчина заклала довгі ноги на склянний стіл та сперлася на темний в'язаний стілець, тримаючи на колінах ноутбук.

-Доброго ранку, Люсі... Чому ти так раненько проснулася? На годиннику тільки сьома година ранку. Це не схоже на тебе, зазвичай тебе в 1 годині дня важко розбудити.- Сонно промовляла дівчина, виглянувши з дверей балкону,потираючи очі. 

-О, доброго ранку, люба!- Щиро посміхнувшись відповіла молодша, й вкинула,- та щось заснути цілу ніч не могла..Вже другий тиждень погано сплю, потрібно порадитися з лікарем.

-Це через те, що в нас постійні поїздки, ми збили режим сну, не переживай, це перейде. -Промовила Дейзі, сівши біля Люсі, і міцно обнявши другу.- Давай поїдемо кудись відпочивати, нам потрібно "розвантажитися" після важкої роботи.