РОЗДІЛ 6 «КОРАБЛЕТРОЩЕННЯ»

— І вам доброго ранку, — сказала Беатріса Мегінстоун.
— Ну, привіт. А нам ще довго плисти до Генуї? — запитала Шарлотта.
— Ну, завтра нібито повинні доплисти до Гібралтару, а звідти вже кілька годин до Генуї.
Мілена вирушила до Стефані поїсти в одному з ресторанів, а потім туди прийшли й Беатріса із Шарлоттою. Тим часом Стефані слухала скарги Мілени та її розповіді про те, як вона хоче напакостити нашій героїні.
— Стеффі, нам потрібен план, як напакостити цим двом егоїсткам, — сказала Мілена.
— Не знаю, що й сказати. Ми скоро до Генуї припливемо. Ти встигнеш щось придумати? — відповіла Стефані.
— Є в мене один план. 

─── 

Тим часом підводний човен U-13 підібрався до «Мавриції II».
— Ось і потрапила наша рибка на гачок, — сказав капітан Маркус.
— Наказати відкрити вогонь? — запитав офіцер Гарольд.
— Так.
— Увага! Приготувати торпеди! Через 1... 2... 3... ВОГОНЬ!
Тим часом, коли «Мавриція II» пропливала повз португальські острови, до неї вже рухалися торпеди.
На «Мавриції II»
— КАПІТАНЕ! З ЛІВОЇ СТОРОНИ НА НАС ЛЕТЯТЬ ДВІ ТОРПЕДИ! — крикнув молодший офіцер Вільям.
— Господи, пообідати не дають! Швидко оголосіть усім тривогу, накажіть закрити ВСІ шлюзи та готуйте човни! У нас мало шансів ухилитися — корабель занадто важкий, ми не встигнемо! Ми не готові?! Так швидко! Шлюпки приготуйте й сповістіть усіх пасажирів! — наказав капітан Андреа Балатоньо.
БАХ!
ВИБУХ!
Величезний вибух торпеди, що влучила в корабель, ненадовго оглушив пасажирів. Вода швидко ринула в трюми.
«Мавриція» і так була важкою, а торпедування лише погіршило ситуацію. Кочегари не встигли нічого зрозуміти, як вода вже почала стрімко заповнювати нижні приміщення.
— СОС! СОС! СОС! «Мавриція II» була торпедована! Ми тонемо! Можливо, протримаємося годину, але не більше! — передав радист Арон.
— Прийом, це «Густава». Якщо встигнемо, припливемо до вас, але не думаю, що для всіх вистачить місця, — відповів радист Грег.
— Прийом, прийом! Це «Конте ді Нуара». Ми вирушаємо до вас, — передав радист Чарльз.
— Ми очікуємо вашу допомогу. Сподіваюся, ви встигнете, — відповів Арон.
Тим часом пасажири на палубах у паніці бігли до шлюпок, пробираючись через лабіринти коридорів до порятунку.
А що ж робили Шарлотта та Беатріса?
— Ось і прийшов час помсти. У нас ще є час, поки корабель тоне, — сказала Шарлотта.
— Що ти придумала, Шарлотто? Ти не посмієш! Ти хоч розумієш, до чого це може призвести? Та й нам час бігти до шлюпок. Чи ти тут збираєшся помирати? — запитала Беатріса.
— Скоро дізнаєшся.
Серед усієї метушні, поки пасажири бігли до шлюпок, Шарлотта вирушила на пошуки сестер Бофорт і знайшла саме Мілену.
— Шарлотто, постій.
— Чого тобі?
— Та нічого.
Мілена схопила вазу зі столика, що стояв поруч у коридорі, і вдарила нею Шарлотту. Шарлотта знепритомніла.
Через десять хвилин її знайшла Беатріса.
— ШАРЛОТТО! ЩО ТУТ ВІДБУЛОСЯ?
— Беатрі... це все Мілена...
— Господи, помилуй! Вставай! Нам час до шлюпок якнайшвидше! І де твоя валіза?
— За стіною, у коридорі.
Беатріса допомогла Шарлотті дійти до палуби зі шлюпками, але дорогою вони натрапили на дещо несподіване.
— Дивись, Мілена тут і без Стефані. У тебе є шанс помститися, — сказала Беатріса.
— Чого? Я не впевнена, що зможу.
— Зараз або ніколи.
Шарлотта взяла біля каміна кочергу й підійшла до Мілени.
— Мілена.
— Що? НЕ ПІДХОДЬ ДО МЕНЕ!
Шарлотта вдарила Мілену, після чого та знепритомніла.
— Що ж я наробила... 

─── 

Тим часом виявилося, що двигуни «Мавриції» ще не були зупинені. Три шлюпки встигли спустити на воду до того, як мотори остаточно зупинилися. В одній із цих шлюпок була й Стефані Бофорт.
У шлюпці
— Фух, нарешті я встигла сісти в шлюпку. Тільки ось за сестру турбуюся, — сказала Стефані.
— Все буде добре з твоєю сестрою. На судні ще є шлюпки, вона встигне, — заспокоїла її місіс Луїза Крейсвіль.
— Спасибі вам.
І раптом трос обірвався, і шлюпка впала в крижану воду.
Стефані намагалася вибратися, але втратила свідомість і загинула. 

─── 

Тим часом через пів години на «Мавриції» стався фатальний вибух у вантажних відсіках.
Вогонь.
Весь ніс «Мавриції» загорівся майже миттєво. Після цього вибуху корабель швидко перекинувся на лівий борт і потонув.
Але Мілена, Беатріса та Шарлотта були серед 1204 людей, які змогли вижити із тих 6500 тисяч.
— От і настав кінець, — сказала Шарлотта.
— Ти зробила все, що змогла. Але ще дещо хочу тобі сказати. Навіть якщо ти змогла позбутися їх, у них є тітка Грейс і ще четверо дітей, які все одно продовжать їхній бізнес, — сказала Беатріса.
— Не нагадуй.
Через дві години припливли «Густава» та «Конте ді Нуара». Вони забрали тих, хто вижив, і разом із ними вирушили до Генуї.
Через дві години. Генуя, 24 березня 1944 року.
— Ось і приїхали, — сказала Беатріса.
— Ви надовго тут залишитеся? — запитала Шарлотта.
— Тут у мене презентація нової колекції одягу. А через два тижні, якщо «Оркадія» припливе до Лондона, звідти я вирушу до Австралії, де мої нові вбрання будуть представлені в Сіднеї. До речі, можеш теж зі мною поїхати, якщо захочеш.
— Ну, я за ліками для бабусі приїхала сюди, а потім маю повернутися назад. Але думаю, до показу вбрання в Австралії, можливо, й встигну.
— Що ж, тоді до швидкої зустрічі. 

─── 

З того дня минуло багато років.
Шарлотта стала ще більш відомою завдяки своїм банкам — не тільки в Америці, а й у Європі, де відкрила багато нових філій.
Але ось її бабуся...
У 1948 році Емілі Стюарт не стало. Після її смерті в Шарлотти залишилася лише мама, яка у 1969 році також пішла з життя, залишивши Шарлотту саму.
А Беатріса?
У 1953 році, у віці 68 років, вона померла від серцевого нападу, залишившись в історії як одна з найстильніших і найграціозніших дизайнерок Франції.
На цьому все.
Ось і казочці кінець, хто читав — той молодець.