РОЗДІЛ 1

8 вересня 1915 року Німеччина бомбила Лондон за допомогою дирижаблів, і в один день батьки Шарлотти — Габріелла та Алекс Браун — вже знають про Першу світову війну й збираються повернутися назад, щоб забрати свою дочку Шарлотту. Але що може піти не так по дорозі?
8 вересня 1915 року, Нью-Йорк
— Дорогий, ти повернувся зі свого банку? (Габріелла Браун)
— Привіт, кохана. Так, нарешті. Я так втомився сьогодні на роботі. (Алекс Браун)
— Зараз поставлю вечерю. (Габріелла Браун)
— Добре. (Алекс Браун)
— Ну що, в тебе нового на роботі? (Габріелла Браун)
— Ой, та нічого нового, але є новини. (Алекс Браун)
— Щось трапилося? Мені варто турбуватися? (Габріелла Браун)
— Кажуть, німці почали бомбити Лондон. (Алекс Браун)
— ЩО? ЖАХ ЯКИЙ! У НАС ТАМ ДОНЬКА! Сподіваюся, з нею все добре. (Габріелла Браун)
— Габріелло, заспокойся. Мій друг Марк, який є адміралом на кораблі «Анастасія», сказав, що вони ще не скоро дістануться тієї частини Лондона, де наша донька. (Алекс Браун)
— Алекс, ти сам себе чуєш?
— Тихіше, тихіше, все добре. Добре, ми поїдемо до неї найближчим часом. Мені треба купити квитки й знайти корабель, на якому вирушимо. (Алекс Браун)
— Добре, шукай. Я йду потихеньку збирати речі. (Габріелла Браун)
Минуло три дні, і вони приїхали в порт.
— Ну що ж, думаю, ми не повторимо історію твоєї тітки Моллі. Як вона тоді вижила тільки? (Габріелла Браун)
— Ой, та не починай. Вона там взагалі людям допомагала. (Алекс Браун)
— Добре, добре. Хоч на якому кораблі ми попливемо? (Габріелла Браун)
— «РМС Мавриція». (Алекс Браун)
— На цьому шедеврі? (Габріелла Браун)
— Так. (Алекс Браун)
— Ого, дуже навіть гарний корабель. (Габріелла Браун)
Настав час підніматися на борт.
ШАНОВНІ ПАСАЖИРИ, ПРОШУ ПРОЙТИ НА КОРАБЕЛЬ! (з гучномовця)
— Все, дорогий, йдемо. (Габріелла Браун)
— Ага, дорога. (Алекс Браун)
— Вау, як тут красиво!
— Та, улюблена, я ж перший клас для нас вибрав.  (Алекс Браун)
— Ой, як мило!
Мавриція зустріла людей своїм ніжно-білим бортом, схожим на мармур, і чотирма чорно-жовтими трубами, що сяяли під променями сонця.