Ти ж не проти погратися? (5)

Поки Кіан широким кроком наближався до Віві, устигнув поглядом оглянути її й підтвердити слова Інес: з вигляду жодних поранень чи пошкоджень, просто дещо знервована, бо переступає з ноги на ногу. 

— Щось сталося? — сходу спитав Кіан і прямо навис над Вів’єн, помітивши, що вона за ці кілька годин, поки вони не були разом, устигла покусати нижню губу. 

— Нічого не сталося… Відійдімо трошки? Можна? — вона глянула йому через плече кудись невизначено, ні на кого особливо, але саме в ту мить, коли біля ліфта пройшла Даяна, яка приїхала знизу разом з ним. Кіан коротко перевірив, чи охорона Віві на місці, — усі стоять біля входу. Чудово. Хоч щось працює, як треба. 

Кіан ухопив її за руку й широким кроком попрямував з холу в розгалуження коридорів у кінці холу. У тому коридорі були самі двері — біляві, наче щойно пофарбовані, а ще мармурова підлога. Він штовхнув, як здалося Вів’єн, четверті — і вони опинилися в заледве вмебльованій кімнаті, де стояв сам диван, а в кутку — висока, але вузька порожня шафа. 

— То що там, Вів? 

Вона витягла з кишені, на якій якраз і був надпис Trust me, I’m Dogtor, аркуш, складений учетверо, хоча слів там було небагато.

— Ось. Оглядала Міллі й знайшла під сидінням, коли чистила. Повір, я спочатку геть не хотіла тебе тривожити, відривати від… роботи… чи чим ти там займався. Але ти просив нічого не приховувати, а може, воно якось допоможе тобі… ну, нам… розібратися, — вона гучно випустила повітря й панічно втиснула голову в плечі. 

«Хіба платять діти за помилки батьків?»

О ні. Батьки. Батьки Вів'єн. 

Кіан опустив аркуш, а іншою рукою потягнувся до Віві й притиснув її до грудей. Їй було страшно — він уперше це так чітко зрозумів. Зрозумів, що безстрашна Віві боїться. І те, як вона обійняла його за талію руками, як пальцями зіжмакала піджак, який сама й гладила, поки пані Палм не було поряд, — усе видавало, що вона боїться. 

Боїться так, ніби знала, що боятися варто. 

— Усе налагодиться, моя принцесо. Ми впораємося. І не програємо. Ти все зробила правильно, коли принесла цей аркуш сюди. Ми його віддамо Катріні, а вона переверне інтернет згори вниз, але допоможе нам усе розрулити. 

Вів’єн не підіймала голови від його грудей, дихала важко й гучно, наче під час панічної атаки. І Кіан уперше розгубився, чи варто випитувати в неї ще щось, чи дати час заспокоїтися.

— Так, — урешті пробурмотіла вона. — Дрейк-Коді мертвий, зі мною охорона, усе чудесно навіть зараз. Я поїду. Не забудь про перегони на сьому. 

Кіанові брови поповзли вгору. 

— Ти все ще не закинула ідеї туди їхати й брати участь? 

Вів’єн зам’ялася. 

— Мені здається, якщо не поїду, то відмовлюся від того, що багато років утримувало мене на плаву. А я не хочу відмовлятися, — вона глянула на нього спідлоба. — Я люблю гонки, Кіане. 

Він кілька секунд просто дивився на неї згори вниз, ніби перевіряючи, чи серйозно вона говорить; відчував, як її підборіддя притискалося до його грудей, а пальці м’яли тканину піджака. Кіан чомусь згадав про ту першу зустріч, коли її привели в офіс, пригрозили, забрали флешку, а йому довелося вмовляти батька не кривдити нещасну дівчину.

Молода й бездумна; запальна, безстрашна й така прекрасна. 

Стільки часу минуло, а нічого не змінилося.

— Почекаєш на мене? 

— Тільки не запізнюйся, докатуєш нещасних пізніше. 

Віві всміхнулася блакитними очима. На Кіана хвиля за хвилею напливали спогади, від яких він відмахувався майже роздратовано: зазвичай спогади приходять запізно, коли нових спогадів з людиною не створиш. 

Але Вів’єн поряд. Не біля Міллі з іншого боку стартового майданчика, коли з її волоссям грається вечірній літній бриз з моря, коли вона шепоче улюблене «Я ненавиджу тебе, Кіане Еллінгтоне». 

Ще пів року тому він і не думав, що почує від неї щось інше. А домігся цілого «Я люблю тебе». 

— А коли переможемо, напечемо млинців?

— Цілу гору. 

— З кленовим сиропом. 

— Купимо сім видів різних сиропів, щоб спробувати всі й посортувати. 

Уточнювати, про яку перемогу йдеться, навіть не довелося. 

Кіан глянув на двері, коли в коридорі пролунали чиїсь кроки, потягнувся й рукою сколошкав волосся дівчини. 

— Почекаєш в офісі чи повернешся в гараж?

— Поїду в гараж, — Віві розчепила руки й відступила на крок до дверей. — До Ніссану так і не дібралася. Може, мені за нього й мстяться? 

Коли вона поклала долоню на ручку, Кіан прочистив горло й сказав: 

— Власне, з тих чоловіків, які напали на твій гараж, удалося витягнути лише те, що вони не знали, хто ти, їм просто сказали тебе прибрати й усе. За їхніми словами, їм не сказали, що тебе є кому захищати.

Віві кілька секунд некліпно дивилася на нього, а потім з усмішкою вигнула брову. 

— Натякаєш, що треба було їм якось про це повідомити? Кіане, я тебе прошу, не кожен має такого хлопця, що спроба розповісти про нього видаватиметься хвалькуванням і вигадками перед сном. «Слухайте, хлопці, Кіан Еллінгтон смажить мені млинці, це вам на щось натякає, ні?» Думаю, вони із задоволенням вислухали б мене, як гадаєш? 

Кіан розсміявся й пальцями стиснув аркуш, що принесла Віві.

— Маєш рацію, але мене це не стримує від вихваляння тим, що сніданки мені готує двократна чемпіонка з нелегальних вуличних перегонів Вів’єн Фереліт Боннер. Тим паче є спосіб назавжди вберегти нас із тобою від таких непорозумінь.

Віві спохмурніла, помітно напружилася, тому Кіан підняв руку з аркушем. 

— Але спочатку віднесемо це Катріні, а вона хай відправить на дактилоскопію.