Знову граєшся, Вів'єн? (5)

Віві заснула в нього на руках. Вони лежали на підлозі, вона — притулившись спиною до його грудей і поклавши голову йому на плече, щоб йому було легко перебирати її волосся, а він — спершись на диван. Тепер дивитися черговий сезон якогось занудного детективного серіалу було зручніше, але Кіанові закрадалася думка, що ті сезони й серії ніколи в житті не закінчаться. Але Вів'єн під них засинала, ще на перших десяти хвилинах розгадавши вбивцю. 

Після того як Віві вийшла з ванни, він змусив її всістися й витерпіти катування, поки він обробляв її маленьке поранення. Вона морщилася, втискувала пальці в його коліна й прикусувала губу, щоб не лаятися. Кіан розглядав трофейне поранення Віві-електрика (у що, звісно ж, не вірив): синець наливався добрячий, значить, удар був сильним і різким, трошки нижче біля самої брови шкіра була розсічена, але рана видалася невеличкою. 

Так і струс мозку можна було заробити. Але, глянувши на суворий вираз дівчини, передумав наполягати на лікарні. 

Кіанові страшенно хотілося витрясти з дівчини всю правду, але насилу втримався — інакше власноруч розіб’є хитку рівновагу.

Але є інший спосіб. 

Опів на одинадцяту він зрозумів, що Віві тихо посопує на його грудях, і навіть не крутиться, хоча спить вона зазвичай доволі неспокійно. Кіан гмикнув від раптової думки, що вона, може, нарешті знайшла ідеальну позу для сну? Хоча навряд на ньому аж так зручно спати. 

Він вимкнув телевізор, поворушився, і Вів’єн нервово мугикнула, різко пальцями вчепившись йому в плечі. 

— Тш-ш-ш, — Кіан, притримуючи її, здійнявся на ноги й відніс Віві в ліжко, затюкав ковдру аж під подушку, щоб тільки ніс стирчав, і лишив поцілунок у лоб.

Дівчина задоволено пововтузилася.  

— Даю тобі п’ять хвилин, щоб умоститися поряд, інакше прохід в, — вона позіхнула, — прохід в Нарнію зачиниться.

— Десять. 

— Десять і поцілунок, — вона готово вляглася на спину, але очей так і не розплющила. 

— Хоч мільйон. 

— Ні, мені один. Для гарних снів. 

Кіан усміхнувся, усівся на край постелі й, нахилившись, спочатку геть невагомо торкнувся її губ, на мить відхилився, а потім поцілував повільно-повільно, розтягуючи час, розминаючи його, щоб він лип на пальцях, ніби мед. Вів’єн, певно, спати різко перехотіла, руками потягнулася до його волосся, глибоко й рвучко вдихнула. 

— Я зараз повернуся, — пробурмотів Кіан і, не давши собі й миті, щоб передумати, зіп’явся на ноги. 

Треба з декого витрясти душу, якщо з неї не вдається. 

— Угу, — вона повернула руки під ковдру. — Дякую, босе. 

Спенсера довго шукати не довелося: він сидів у кімнаті охорони, закинувши ноги на інший стільчик, і вдивлявся в камери одним оком. Коли почув звуки кроків, різко скочив, але не встиг до того, як Кіан, штурхнувши двері долонею, увійшов досередини. 

— Пане Ел…

— Перестань, Спенсере, — у Кіана був такий кислий вираз обличчя, що Спенсер аж щелепою кляцнув. Еллінгтон склав руки на грудях і підійшов ближче, насуваючись на Спенсера, наче гора. Той не зрушив з місця, але весь усередині напружився, очевидячки, знаючи, чому до нього завітали. 

Вів’єн. Віві-кабріолет. Його підопічна без даху. 

Еллінгтон носився з дівчиськом, наче з писаною торбою. А писана торба все хотіла собі ниточки повідривати. Скажене дівчисько, право слово. Варто лиш згадати, що через неї на авіабазі за кілька миль від Нового Атлантиса, певно, усе ще тліють кілька приватних літаків. 

А ще ті перегони, через які вона трясеться ледь не щодня. Спочатку вона взагалі була проти, щоб він за нею їздив на гонки, а потім стала — ось як учора — вигадувати. Важко було передбачити, що вона знову вскочить у якусь халепу. І не послухатися її він теж не міг. 

Але, схоже, слухатися варто було найперше наказів Еллінгтона-молодшого. А наказ був один — пилинки здувати з його дорогоцінної Віві. 

— Розказуй, Спенсере, звідки у Вів’єн синець і поранення? 

Спенсерові захотілося потягнути час. Може, Кіан дасть якусь підказку, що йому наплела Віві? Певно, наплела щось не дуже правдоподібне, якщо він тут. 

Чоловік опустив погляд на пояс Еллінгтона: той хоч пістолета із собою не взяв? А потім підійшов до столу та згріб папери, розкидані після зміни Марко. 

— Її на перегонах підрізали. Вона встигла викрутити кермо, але, видно, вдарилася об щось у салоні. 

— На яких перегонах, Спенсере? — кожнісінький звук Кіан промовляв так, ніби хотів ними цвяхи в землю забити. Його голос нервово завібрував. 

— Дрифт, — він підняв очі. — Заборонити їй їздити, куди заманеться, я не можу. 

— І хто ж її підрізав? Не дай Боже він усе ще живий. 

— Не думаю, що розпочати стрілянину в натовпі було б хорошою ідеєю. Моє завдання було відвезти якомога швидше Віві додому. Вона з ним знайома, як виявляється, — заради інтересу, Спенсер спинився й прослідкував, як насупився Еллінгтон, як брови опустилися, а плечі, навпаки, піднялися. — Його звати Дрейк-Коді, ганяє на білому седані, номер можу записати для Катріни й домовитися з Гейлом про час і дату сме… 

Почувши ім’я, Кіан майже мимоволі підступився до Спенсера, стис кулаки (від чого охоронець згадав синець на щоці, який сходив кілька тижнів), а затим глянув на камери відеоспостереження, наче міг розглядіти там самого Дрейка-Коді. 

Або Віві. 

— Ти мав сказати мені про це, — у голос Еллінгтона прорвалися металеві, колючі нотки. Нотки загрози. Самого Еллінгтона Спенсер міг пережити, хай би що той зробив. Владу, яку мав той чоловік за спиною, певне, не переживе. — Чорт забирай, Спенсере. Ти. Мав. Мені. Сказати. 

Важко видихнувши, Кіан відступив. Спенсер згадав слова друга Вів’єн про те, що цей Дрейк-Коді стріляв у неї. 

Він оступився. Помилився. 

— Завтра вранці після закінчення зміни поїдеш в офіс, здаси зброю та пропуск, Гейл тебе перевірить — і вільний. Більше не потрапляй, будь ласкавий, мені на очі.