Знову граєшся, Вів'єн? (3)

Ніколи не думала, що Кенджі може стільки торохтіти, а Спенсер, який під’їхав за мить до мого колосального розвороту, може так стрімко біліти й хмурніти. Чи то в мене перед очима вже все пливе? 

Я замружилася на мить, а потім знову розплющила очі. Довкола коївся якийсь гармидер, хотілося завести двигун й утікти, але чомусь не могла зважитися на це. Дивилася в лобове скло на білий седан, звідки ніхто не вилазив ось уже кілька хвилин, і думку гадала, наскільки живуча в людей образа. А може, водій теж добряче приклався, наприклад, об руль? 

— Віві? — Кенджі провів мене стривоженим поглядом, коли я видряпалася з машини й хитким кроком наблизилася до седана. Постукала кісточкою об скло й ковтнула слину. Помилка — дряпнуло горло. Шкірою відчула, як довкола все якось рвучко затихло, як коло звузилося круг мене, наче взяли в оточення. 

Коли випадково глянула на Спенсера справа від себе, то помітила в його руці пістолет. 

Ого, наскільки все серйозно. 

Кілька хвилин тому Кенджі все допитувався, чи не нудить мене, чи нема струсу мозку, але тепер, коли на мене увіп’ялися очі Дрейк-Коді, мені здалося, що нудота прямо підкотила до горла. Він не дивився на мене — він прошивав поглядом, ніби то не в Спенсера пістолет, а в нього. 

— Вів’єн, привіт! 

Я шмигнула носом і сперлася ліктем на вигин над склом. 

— Рада зустрічі, але скажи мені, ти скажений?

— Не згірш за тебе, вискочко. Побачимося. 

— У жахах хіба. 

— Звісно, де ж інакше. 

Коли вікно поповзло зачиняючись угору, я відійшла на крок і роздратовано пхикнула. Кенджі ухопив мене за руку й відтягнув убік. 

— Це що, той тип, який тицяв у тебе пістолетом два роки тому? — у його голосі почувся благоговійний жах. Спенсер, зловивши це, обернувся, кілька секунд просто невідривно дивився на білий седан, а потім обійшов мене й став за спиною. — Мотор мені в кістку, Віві, я не знав, що він буде тут. 

— Угу. 

— Їдьмо додому, Вів’єн, — сталевим тоном мовив Спенсер і злегка підштовхнув мене в спину. Зрідка він дозволяв собі такий неприступний, незгинний голос наказів. — Я викличу ще хлопців. Якщо цей чоловік тобі загрожує, то я маю за протоколом… 

— Не треба! — я прудко вивернулася. Очима розсіяно повела по натовпу. Що хотіла побачити? Вияви народної справедливості на нелегальних гонках? Те, що мене підрізали, лише додало перцю в шоу. Може, наступного разу мені вишлють листівочку із запрошенням, як і моєму ворогові якомусь?

У ту мить зловила себе на тому, що надто часто дихаю й роззираюся так, наче за мною погоня. Долоні спітніли, може, у мене шок чи щось таке?

Чому я боюся?  

— Не треба. Якщо Кіан побачить, що ти викликав ще когось, повір, непереливки буде нам обом. У нього відразу з’являться думки моєї неминучої смерті.

А якщо побачить мене живою, то розчарується? 

— Але якщо тебе пристрелять, то віддуватимуся я сам за двох. 

Погляд невільно знову ковзнув до білого седана. Та за затемненими вікнами нічого не було видно. 

— Гаразд, вертаємося. Заїдемо тільки в гараж, — я важко ковтнула й махнула рукою на своє обличчя. — Змию це неподобство. 

Востаннє глипнувши кудись поверх голів, я перестрілася поглядом з Александром. Він відповів на мій погляд, подивився на білий седан і примружив очі. Мені здалося, йому є що мені сказати. Але на його обличчя прорізалася усмішка, він лише кивнув, розвернувся й зник у натовпі. А я на диво прудко заскочила в Міллі й завела двигун. 

До гаража ми дісталися без пригод. І коли я в невеличкій ванній глянула в пощерблене дзеркало, то зрозуміла, що доведеться вигадати хорошу байку, щоб не розсваритися з Кіаном на наступні кілька днів. Він же ж спитає, як так вийшло. А брехати я так і не навчилася. Треба якісь курси собі підшукати. 

З одного боку, це страшенно дратувало, що він намагався щось мені пояснити, довести, що, може, краще припинити себе калічити й хоч раз приїхати додому цілою?

З іншого боку, він не міг інакше — Кіан сам про це казав. А я просто не звикла до того, що комусь справді не байдуже, чи приїду я з п’ятьма пальцями на руці, чи з чотирма. 

Я зітхнула й вимкнула воду. Без засохлої крові не так і погано. Загалом, там лише подряпина й невеличкий синець — усе добре. Мабуть. Тривожність однаково не покидала мене, тому краще й справді повернутись якнайшвидше додому. Ще б зрозуміти, чому ця пригода так розтривожила мене. Дрейк-Коді хоч і відбитий трошки, але я ніколи особливо не остерігалася його. І навряд він становить хоч якусь серйозну загрозу. 

Тільки-от я не знала, чи варто розповідати Кіанові про нього. 

Гадки не маю, яка буде реакція в Кіана на такі невеличкі травми й чи посваряться вони, але... має бути весело, як завжди каже Віві :)