Розділ 24

Даніел

Я прокинувся від різкої болі у спині. Здається, я випадково ліг на спину, мій опік жахливо пече. Мені знадобилося більше п'яти хвилин, аби прийти до тями і припинити відчувати біль. Одрі спала на краю ліжка і займала десь двадцять відсотків від усього простору, в той час коли я спав на інших вісімдесяти. Обережно вставши з ліжка я пішов до туалету. Цієї ночі я зміг спокійно спати, теорія Одрі працює. Спати вдвох краще, ніж одному. Діставши мобільний я перевірив повідомлення і одне було від Лукаса, я одразу набрав його. 

— Прокинувся? 

— Так, — позіхнув, — Кажи, що знайшов. 

— Тобі не сподобається те, що ти почуєш, — він мить чи дві мовчав, а потім продовжив: 

— Форма належить загиблій поліцейській, вона загинула три місяці тому. — повз мене пройшов чоловік у формі медбрата, від нього тхнуло бензином. — Її звали Абігейл Роуз, двадцять шість років. 

— За яких обставин загинула? — зайшов до туалету.

— Згоріла живцем у своєму будинку. 

— Це дуже дивно. 

— Ні, це ще не дивно, — дістав цигарку, — Дивно те, що вона була в банді "Фенікс". 

— Чорт! — викинув цигарку. — Лукас, я пізніше наберу, Одрі у небезпеці.

— Гаразд. — я завершив виклик і побіг назад до палати. Як я одразу не зрозумів? Той медбрат, ніякий не медбрат. У нього таке саме татуювання фенікса. 

Так швидко я ще не бігав. Прибіг я якраз вчасно. Одрі міцно вчепилася зубами у плече того медбрата, а він намагався вколоти її щось. Я відтягнув чоловіка від Одрі і вдарив, що було сили, він впав на крісло. 

— Ти в порядку? — з губи дівчини йшла кров. Він вдарив її. 

— Не дуже. 

— Зачекай, я зараз повернуся. — чоловік вибіг з палати, тож мені довелося бігти за ним. 

Одрі 

Я ще ніколи не прокидалася від того, що мене хотіли вбити. З появою Даніеля у моєму житті, стало дедалі більше небезпеки. Цього чоловіка, що хотів мене вбити, я вже бачила, — він був в університеті під час балу. Ми зіштовхнулися коли я йшла на вулицю. В той момент я подумала, що це хтось з дружків Остіна, він частенько зависав в таких компаніях. Потрібно розповісти Даніелю про це. Вставши з ліжка я почула як відчинилися двері, це зайшов Даніел. Він одразу підійшов до мене.

— Ти як? — з його губи текла кров, а руки були червоні. — Десь болить?

— Я в порядку, завдяки тобі. — обійняла його. 

— Це добре, що ти в порядку, — Даніел поклав голову мені на плече, я відчуваю як важко він дихає. 

— Я вже бачила цього чоловіка, — Даніел поглянув на мене, — на балу. Він був там.

— Ти впевнена? — кивнула на знак згоди. — Розкажи детальніше, будь ласка.

— В той вечір мені стало погано, я пішла до чорного виходу, — на задній двір. 

— Там де ми тебе зустріли? 

— Так. Ви також вийшли через ті двері, де я зустріла його. Він стояв в кутку, але я чітко бачила його обличчя і ще, цей запах бензину.. тоді я подумала, що це хтось з друзів Остіна, але я вже не впевнена в цьому. — чоловік відійшов від мене, він думав. — Це був фенікс?

— Так. Гадаю, саме вони викрали тебе і підпалили будинок.

— Тоді, що нам робити? 

— Одрі, я не знаю... Поки що. 

— Я маю ідею, але не думаю, що вона тобі сподобається. 

Детектив Сміт 

Сидіти у кабінеті де повно пихатих чоловіків — що може бути гірше? Мене декілька разів оцінювали поглядом, а потім насміхалися. Двері до кімнати відчинилися саме у той момент коли я наливав води, собі у склянку. Чолов'яга з палицею пройшов до центру стола і зайняв, вочевидь, відведене для нього місце. Його обличчя мені було не знайомо, на відміну від тих, хто тут вже сидів. Чолов'яга років сорока з сивим волоссям дістав цигарку, але не підпалив її.

— Вибачте, — всі поглянули на того, хто почав говорити. Це був детектив з центрального відділку, — Хто ви такий і чому ми тут? — чоловік відклав цигарку і усміхнувся. 

— Хто я? — оглянув кімнату. — Я розповім це, коли всі будуть присутні. 

— Всі? Тоді, кого ще ми чекаємо? — що відбувається? Мені не подобається це. Ми сидимо тут, нічого не знаючи, окрім того, що нам прийшло повідомлення від аноніма. Можливо, цей чоловік і є той, хто шантажував мене? Тоді виходить, я не один потрапив йому на гачок? Ще раз оглянув людей, що сиділи тут. Мій погляд зупинився на капітані. Він також у цьому замішаний? Двері відчинилися і до кімнати зайшла моя донька. 

— Вже почали? — невже і вона замішана? — Вибачте, трохи затрималася.

— Нічого, міс Сміт. — чоловік вказав рукою її, щоб вона сіла. Керрі побачила мене і її погляд змінився. — Тепер, можем починати. 

— Нарешті. — я не міг припинити дивитися на Керрі. Що вона тут забула? 

— Моє ім'я Фредерік. Я той, хто платить вам, та той хто змушує своїх людей шантажувати вас. — це дійсно він, той анонім. Не таким я його уявляв. 

— Навіщо ми тут? — Керрі.

— Щоб познайомитися. — він посміхнувся і я помітив його три золотих зуба. — Впевнений, ти не знала, що твій батько також у моїй команді. 

— Не те щоб у мене вибір був. 

— Детективе Сміт, звісно, що був. Ти міг не брати ті гроші. 

— З таким самим успіхом, ти міг не давати їх мені. 

— Ми вже друзі?

— Ти шантажуєш мене, та мою доньку, ми не можемо бути друзями? — він розсміявся, в той час, як мені взагалі було не смішно.

— Годі. — він вмить став серйозним. — Жарти жартами, але час перейти до суті. Ви тут, тому що, я шукаю підтримку. Мені потрібно від декого позбутись і ви допоможете мені в цьому.

— А що буде, якщо я відмовлюся?

— Твоя донька помре, Майк. 

— А якщо я? — Керрі засуджуючи дивилася на Фредеріка.

— Твій батько помре. 

— Дорослий чоловік шантажує батька - донькою, а доньку - батьком? — Керрі відкинулася на спинку стільця. — Дуже по дорослому. 

— Вам краще припинити лізти у мій монолог.