Розділ 20

Одрі 

Дівчина навпроти виглядає дуже впевненою, навіть своє капучино п'є так, ніби від цього залежить її життя. В неї гарний манікюр та доглянута шкіра. Дивно все це. Вона дивна. 

— Ти ще довго будеш розглядати мене? 

— Так, — вона перестала посміхатися. — Як давно? 

— Що? 

— Як давно ви зустрічаєтеся з Даніелем? — мені не хотілося вірити її. 

— Вже більше півроку. — вона сьорбнула кави. — Ми трохи посварилися, гадаю він не так мене зрозумів і вирішив помститися...  Провівши ніч з тобою. — я стиснула кулаки настільки сильно, що нігті впилися у шкіру. 

— Ти серйозно думаєш, що я повірю тобі? Я не вірю жодному твоєму слову. 

— А ти тупіша, ніж я гадала. 

З мене вирвався роздратований смішок. 

— Досить. Мені набридло говорити з тобою, ні про що. Доки Даніел мені сам цього не скаже, я буду вірити йому. — схопивши сумочку з сусіднього стільця я встала. — Рахунок в силі оплатити? 

— Так. — вона процідила це крізь зуби. Я вірю чоловіку, а не якийсь сумнівній жіночці, що з'явилася нізвідки.

Сівши за кермо я дуже хотіла набрати номер Даніеля, але не можна. Він просив дочекатися його, і я це зроблю. Натиснувши кнопку я завела двигун машини і рушила з місця саме в той момент коли ця Керрі вийшла з кав'ярні. Я бачила, що вона проводжала мою машину поглядом; не на такий результат вона очікувала. Більше півгодини я витратила на розмову з Керрі, за цей час я могла б проїхати половину шляху до університету. 

Припаркував машину на парковці університету вперше я відчула страх. Я вперше тут після того як тут загинуло двадцять дітей. Заблокувавши двері машини я стала навпроти входу до університету. 

— Чому це сталося? — по щоці скотилася сльоза, але я швидко витерла її. Повернувшись я побачила Лілі, що стояла в декількох метрах від мене. Вона помахала мені. 

— Сказала, що будеш чекати у кав'ярні, а сама сюди прийшла. — я підійшла до неї.

— Побачила твою машину і вийшла зустріти. — під оком Лілі виднівся синець, навіть шар тонального крему не зміг приховати його. 

— Чорт... Він повернувся? — дівчина опустила погляд. — Тупа ідіотка. 

— Одрі. — я не стала слухати її і пішла усередину кав'ярні. 

Дівчина-бариста зустріла мене посмішкою, я відповіла тим же. 

— Доброго дня, що для вас, пані? 

— Добрий день, — я прочитала її ім'я на бейджі, — Еліс! Мені будь ласка какао з зефірками. 

— Зефір якого смаку? — я здивувалася цьому питанню. — Нам нещодавно привезли різні смаки, тож тепер можете обрати. 

— А які є? — вона вказала на меню, що висіло по праву сторону від мене. — Банановий смак, будь ласка. 

— Ваше замовлення буде готова за декілька хвилин, чекайте. 

— Дякую. 

Відійшовши від каси я зайняла столик, Лілі сіла поряд. 

— Одрі, вислухай мене... будь ласка.

— Я уважно слухаю тебе, — надто сухо відповіла я. 

— Мені шкода, що так вийшло з твоєю мамою, мені потрібні було гроші!

— Віддати своєму коханому Саймону? 

— Ні, — вона ковтнула слину і опустила погляд, — Ми вже три місяці як банкроти. Батько пішов від мами нічого не сказавши, гроші забрав, а будинок продав. 

— Ви нічого не знали? — батько Лілі був таким чудовим, я не могла повірити в те, що зараз чую. 

— Ні, до нас зранку прийшли нові власники, мамі довелося швидко знайти будинок, вона витратила всі гроші на нього. — принесли моє замовлення, тож Лілі замовкла, не хоче аби хтось ще чув. 

— Як таке можливо? Твоя мати впливова людина!

— Ні, Одрі. Моя мама була лише помічник мера.. Ми опинилися у такому жахливому становищі, а я продовжувала брехати тобі, що в мене все добре. — вона плакала. 

— Чорт, Лілі, — я підійшла до неї і обійняла, — Ти тупа ідіотка! Чому не сказала мені? 

— Боялася, — довелося зачекати поки вона заспокоїться, а потім вже повернутися на своє місце. 

— Звідки в тебе синець? 

— Я не в стосунках з Саймоном, але він постійно переслідує мене! Вчора дочекався біля будинку, та я коли відмовила йому у поцілунку, він вдарив мене. — дівчина спробувала прикрити око своїм чубчиком, але волосся була досить коротке.

— Потрібно було йти до поліції! 

— Одрі, я більше не донька заможних батьків, вони б навіть не відкрили справу, враховуючи той факт, що Саймон зараз вище за мене у статусі. — її голос став гучніше на одну йоту.  

— Я сама з ним розберуся. — непомітно для себе я випила какао. 

— Не потрібно. Раптом ти нашкодиш собі? 

— Люба, я живу у страху, що якийсь придурок досі на волі і може вбити мене, адже не вдалося спалити живцем! — легенду, про викрадення потрібно підтримувати. — З якимось Саймоном я точно впораюся. 

— Чому його ще не спіймали? 

— Тому що, він не такий дурний і спіймати його буде важко. — подумую про те, чи не купити, ще какао. 

— Твоя правда. Цей покидьок дійсно розумний. 

— Ти щось знаєш? — питання прозвучало досить різко, але й твердження Лілі було надто впевненим. 

— Не те щоб, — вона зашарілася.

— Кажи! 

— Ймовірніше за все, я бачила його. 

Даніел 

Я знову не зміг заснути, тож серед ночі повернувся до відділку, потрібно зібрати свої речі. Вчора я погодився на приєднання до нової команди, наш офіс знаходиться у центральному відділку поліції, той, що поряд з мерією. І це, мені на руку. Я впевнений, що не обійшлося без когось з вершечку, так званої "бюрократичної піраміди”. Хтось звідти покриває вбивцю і я дізнаюся — хто і навіщо.

Закинувши речі у багажник поліцейської машини, що мені так люб'язно видали на користування, я сів до салону і вставивши ключі, завів двигун машини. У салоні було дуже холодно, тож я увімкнув підігрів і рушив з місця. Рух на дорогах був ускладнений через те, що сьогодні вихідний і спецтехніка не розчистила дорогу від снігу. Відстукуючи пальцями ритм якоїсь пісні, що грала по радіо, я розмірковував. Я не хочу втягувати у розслідування смерті Олівії когось окрім себе, але мені стовідсотково потрібен свіжий погляд на усю справу. Одрі ідеальний кандидат, вона вміє бачити те, що я не помічаю. Але наскільки гарна ідея втягувати ту, що подобається мені, у цю жахливу справу?