Розділ 18

Детектив Сміт не міг знайти собі місця, він намотував круги навколо дивана, що стояв у вітальні. Він не міг усвідомити яким чином потрапив на гачок якогось психопата. 

Декілька годин тому 

Світло ледь проникало до комірчини, що слугувала за кабінет детектива. Він звик до цього місця і не хотів переїжджати до нового, світлого кабінету хоч як його не вмовляли. Казав, що у цьому немає потреби оскільки він ось-ось вже піде на пенсію, ніхто й не сперечався з ним. 

Детектив сидів над своїм блокнотом та уважно щось записував коли у його двері постукали.

— Заходьте, — сухо мовив той.

— Детективе, вам тут лист прийшов, тільки що, поштар приніс. — молодий юнак пройшов до кабінету. 

— Дякую, Айдан. — молодик поклав листа на стіл і одразу ж покинув кабінет. Ніхто не хотів надовго затримуватися тут, лише детектив бачив у цьому місці затишок та спокій. 

На листі не було адреси відправника, тільки отримувача, тобто поліцейській відділок № 321, Майк Сміт. Детектив обережно відкрив листа і дістав папірець, що лежав всередині, з нього одразу випало декількох фотографій, але детектив вирішив спершу прочитати листа. 

"Чесний детектив Сміт бере хабар? Цікавий заголовок для журналістів чи не так? Якщо не хочеш щоб про це дізналися, то роби усе, що ми тобі скажемо, діду. До речі, у тебе дуже гарна донька, тож двічі подумай перш ніж щось робити! Одрі була лише приманкою для тебе і ти чудово впорався, гроші за роботу знайдеш у себе вдома. Чекай нові інструкції!»

Чоловік узяв фотографії, та передивився одну за одною, усього їх було чотири. Дві на яких детектив бере конверт з грошима, а інші дві, це фотографії його доньки — Керрі Сміт. 

Детектив стиснув руки у кулак і сховавши листа пішов до Айдана. У відділку як і завжди тхнуло локшиною швидкого приготування та розчинною кавою. Працівники повільно займалися своїми справами, та не звертали увагу на розлюченого Майка. Айдан як і завжди сидів за своїм робочим місцем.

— Айдане, стосовно того листа, — молодик поглянув на чоловіка, його погляд був наповнений здивуванням, — Його точно приніс поштар?

— То був кур'єр, я одразу і не зрозумів, але згадав його форму кур'єра GoGo. — Сміт уважно дивився на молодого хлопця, він досить різко змінив свої слова. 

— Чому відразу не сказав?

— Поштар та кур'єр однакову роботу роблять, ось і сказав поштар... Щось не так? — декілька працівників спостерігали за їх розмовою. 

— Та ні, все добре. Нервую через ту справу, вбивцю так і не знайшли, а двадцять мам чекають поки я знайду вбивцю їх любих діточок, ось трохи і напружений. — детектив поклав руку на плече Айдана. — Піду працювати.

— Якщо буде потрібна допомога — звертайтеся! — молодик посміхнувся, але Майк цього вже не бачив, він намагався якомога швидше опинитися у своєму кабінеті.

Теперішній час

Всі проблеми через кляті гроші, а точніше, через їх відсутність. Через необачну помилки в небезпеці його донька, детектив не міг ризикувати її життям, тож просто вирішив поки що, грати за правилами психопата, можливо згодом вдасться вити на його слід і закрити одну жирненьку справу перед виходом на пенсію. Цей психопат не просто так обрав Одрі Деві для приманки, це був спланований план, але навіщо? Відкинувши всі ці думки, детектив поринув у сотий раз вивчати справу Кривавого балу. 

Одрі 

Шах та Лукас мають приїхати за десять хвилин, ми домовилися зустрітися біля виїзду з житлового кварталу, це десь за кілометр від мого будинку, я спокійно дійду пішки. Мамі я сказала, що хочу прогулятися, тож проблем виникнути не повинно. Вдягнувши теплу куртку та закутавшись у шарфик я пішла до місця зустрічі. Через велику кількість снігу було важко йти, доводилося іноді виходити на проїзну частину та йти по ній, але я впоралася з цією задачею. Шах стояв спираючись на капот машини і уважно спостерігав за тим, як я незграбно долала перешкоди у вигляді кучугур снігу. 

— Жодна дівчина ще не йшла до мене долаючи такі перешкоди. 

— Я йшла до свинини з овочами, а не до тебе, не забувай про це. — опинившись досить близько він обійняв мене.

— Так, так, звісно. — відпустивши мене він відчинив задні двері і я сіла у салон автомобіля, тут вже сидів Лукас і я взагалі не очікувала, що тут буде ще й Даніел. 

— Привіт, кралю! 

— Лукасе, а ти став ще гарніше. — боковим зором я побачила, що Даніел стиснув щелепу.

— Дякую. — Шах віддав мені термопакет. — Я дуже здивований.

— Чому? — я відкрила пакет і дістала пластикові прибори. 

— Сумувала за нами? — Лукас примружив очі. 

— Як я могла не сумувати за такими прекрасними, добрими та гарними людьми? — я показала сердечко руками. 

— Кхм .. не ведіться на це, вона сподівається на пожиттєвий запас смачної їжі від Шаха. — я подивилася на Даніеля і обізвала про себе. 

— Нехай їсть, а то одні кістки залишаться від нашої вельмишановної, Одрі Деві. — це було так смачно, я навіть не слухала, про що вони розмовляли далі. 

— Одрі, ти ж на моїй стороні? — в цей момент я жувала останній шматочок свинини і взагалі не розуміла, про що мене питають.

— Навіть не знаю. — я сподівалася на те, що він повторить запитання і тоді я точно відповім. 

— Ось бачиш, твоя ідея повністю безглузда! — Даніел вдарив його в руку, жартома звичайно. 

— Ми ще побачимо, я відкрию свою кав'ярню і тоді навіть не думайте приходити до мене! — його образило те, що ніхто не підтримує його. 

— Насправді, — усі троє поглянули на мене, — Я не слухала про що, ви тут говорили, про яку кав'ярню ти кажеш? 

— Я хочу відкрити власний бізнес, чув, що кав'ярня — прибутковий бізнес, ось маю наміри спробувати. 

— Це чудова ідея! — мені дійсно подобалося це, він молодий та амбіційний, тож зможе оговтатися навіть якщо бізнес піде на дно. — Якщо буде потрібна допомога — з радістю допоможу, Лукасе. 

— Дякую, Одрі. — він став трохи веселіше.