Розділ 17

Одрі

Повертатися додому бажання взагалі не було, тож я просто кружляли вулицями міста на своєму mini cooper, білого кольору, і спостерігала за людьми, що поспішали по своїм справам. Мої думки були зайняті розслідуванням Даніеля, я навіть не знала, що саме він розслідує, але вочевидь “Кривавий бал” якось пов'язаний з тим, що він розслідує. Все, що мені відомо, це те, що у цій справі було вбито його сестру. Я дуже сумніваюся, що Даніел захоче чимось поділитися зі мною, хоча дуже, на це сподіваюся.

Звісно, що мої здогадки стосовно всіх вбитих дуже розмиті та необгрунтовані, але можливо, це чимось допоможе Даніелю, принаймні я також, дуже сподіваюся на це. Мій мобільний завібрував, телефонували з невідомого номеру, я відповіла і поставила на гучний, оскільки була за кермом.ї

— Слухаю, — сухо мовила я.

— Відчувається, що ти дійсно впливова людина, — я посміхнулася, — Навіть не вірю в те, що ми посміли викрасти саму, Одрі Деві. 

— Вочевидь тобі вже подзвонив Даніел? 

— Так, і мені дуже цікаво, що ти хочеш, аби я приготував для такої впливової людини, як Одрі Деві? 

— Будь що, я сумую за їжею, що ти готував. — ми начебто нещодавно бачилися, але я відчуваю, що сумую за ними. 

— Тоді як щодо.. свинини з овочами? — я посміхалася в усі тридцять два зуба. 

— Невже ти так добре вивчив мої вподобання у їжі? 

— Звісно. — Шах розсміявся. — Тоді ввечері чекай кур'єра. 

— Сподіваюся, це будеш ти та Лукас?

— Сумуєш за нами? — замислилася. Я ніколи не сумувала за людьми, чому сумую за ними? 

— Наскільки, по десяти бальній шкалі, дивно сумувати за тими, хто викрав тебе? — повисла пауза, ми обидва думали над моїм запитанням, Шах відповів першим:

— Це дивно на всі десять з десяти, Одрі. — він зітхнув. — Але не повіриш, ми також сумуємо за тобою. 

— Тоді зустрінемося увечері?

— Гаразд, ми будемо твоїми кур'єрами на цей вечір. — я була рада, навіть дуже.

— Тоді до вечора, кур'єр Шах. — спеціально виділила слово “кур'єр”, він зітхнув, вочевидь, йому це не сподобалося.

— До вечора, Одрі. — на цьому виклик завершився. Сподіваюся він не образився на те, що назвала його кур'єром. 

Змирившись з тим, що я не зможу вічність кружляти вулицями міста, я поїхала додому, де мене чекав великий сюрприз. Заїхавши у гараж я вийшла з машини, заблокувала її, і пішла до будинку. Мої чобітки на підборах відстукували якусь мелодію по підлозі, тож я зняла їх у прихожій. 

Опинившись у вітальні я почула голоси, що потроху долітали до мене. Невже знову якийсь прийом у мами? Потрібно непомітно прослизнути до своєї кімнати. 

— Одрі, люба, — не вийшло, — Ходи сюди. — посміхнувшись я увійшла до кухні, поряд з мамою сиділа якась жінка, знайоме в неї обличчя. 

— Привіт, мамо! Добрий день,..

— Люба, це мачуха Остіна — Ельвіра. — то ось чому вона здалася мені знайомою. Не те щоб ми були особисто знайомі, я лише декілька разів бачила її здалеку коли чекала Остіна. 

— Як ви? — дурнувате запитання я вибрала, але воно вже вилетіло з моїх вуст і я не поверну його назад. 

— Тримаюся, ти як? — її тон був грубуватий, та і взагалі якщо так подивитися, вона не виглядає вбитою від горя, можливо, це тому що, вона не була рідною матір'ю Остіна, або ж, вона досить швидко адаптувалася. Причин маса, я не хочу у них копатися, тим паче зараз. 

— Я також. — насправді я не відчувала рівно — нічого, і це лякає найбільше, невже він нічого не значив для мене? Декілька днів тому, я сумувала, що сталося зараз? Сьогодні відбулася шана усіх загиблих, а я так і не змогла змусити себе піти. Я жахлива людина.

— Я краще піду до себе. — погляд мами говорив усе за неї, тож я вирішила втекти доки не пізно.

— Гаразд, люба.

Зачинившись у своїй кімнаті я вперше, за довгий період, дала волю своїм почуттям, сльози котилися по моїм щокам одна за одною. Я навіть не знала чому я плачу, сльози самі по собі котилися все сильніше, та сильніше. 

Даніел

Капітана не було коли я прийшов, це на краще для мене. 

— Хейл, до тебе прийшли, — сповістив мене молодший. 

— Хто? — дивно, я нікого не чекав. 

— Дівчина, каже, що вона прокурор. — це, ще дивніше. 

Вийшовши на вулицю, я зустрівся з той, кого чекав найменше. 

— Привіт, Даніел, як справи? — брюнетка оглянула мене з ніг до голови, нібито я якийсь товар. 

— Навіщо прийшла? — ця жінка, ніколи не приходить просто так. 

— Ми побачилися вперше за шість місяців, а ти такий холодний до мене.. 

— Керрі, а який я маю бути? Ти кинула мене, навіть нічого не пояснив! 

— Ти досі злишся? — вона зробила погляд, як у кота у чоботях.

— Ні. — я дістав пачку цигарок. 

— Не пали при мені. — діставши сірники я підпалив одну цигарку, і увесь дим направив у бік Керрі. 

— То йди звідси.

— Чорт, Даніел! — вона підвищила тон. — Я прийшла взагалі-то у справі. 

— Тоді кажи і можеш йти. — вона тяжко зітхнула. 

— Чув про новий підрозділ? — кивнув. — Я також буду у ньому.

— Тоді, в мене ще менше бажання до нього приєднуватися. — сире повітря навколо нас заполонив дим від цигарки з присмаком яблука, мені подобався цей аромат, а от Керрі була не в захваті. 

— Ти що, дитина? Це чудовий шанс  для тебе! Залиш усі сумніви та образи позаду, це твоя кар'єра. 

— Хвилюєшься за мою кар'єру? — знову зітхнула.

— Ні, я хвилююся за тебе, ідіот. 

— Якщо це все, то я піду, а то холодно. 

— Обов'язково добре обдумай усе! — брюнетці довелося кричати, оскільки я був вже біля входу. — Чуєш? — я зайшов до будівлі.

— Ви знову разом? — звідкіля тут узявся капітан? 

— Ні. 

— То ти не з нею зустрічався? — я зупинився.

— При всій повазі до вас, я не збираюся обговорювати своє особисте життя з вами. — він нічого не відповів, тож я зайшов до вбиральні, аби завершити нашу розмову. Розрив з Керрі був досить болючий для мене, усі відчуття, та емоції ще дуже свіжі, хоча минуло вже більше шести місяців. Покинувши вбиральню я повернувся до роботи, ще багато чого потрібно зробити. Ще й теорію Одрі доведеться перевіряти.