Розділ 16

Одрі 

Я наполягла на тому, щоб поїхати у машині разом з Даніелем. Я була здивована і водночас рада його бачити. Хоча, мені було ніяково через те, що він був свідком мого приниження. 

Хейл запропонував поїхати до нього у відділок, там є якесь обладнання для точного визначення чи приймала я наркотики. Як виявилося відділок Даніеля, був одним з найновіших, там купа класного обладнання, що купили для них спонсори, зручні кабінети та стильна кімната для допиту. 

— Як ви? — він перший почав розмову, та ще й так офіційно. 

— Усе добре детектив Хейл, ви як? 

— По вам не скажеш, Одрі. — він дістав телефон і відкрив нотатки. — Відчуття, що ви не спали усю ніч. 

— Так і є, детектив. — Даніел показав мені телефон. 

«Я не знаю чи є тут прослушка, тож краще роби вигляд, що ми не знайомі.»

Я кивнула. 

— Чому ж ви не спали? — чоловік заховав телефон до кишені. 

— Через кошмари, я не можу заснути навіть на декілька хвилин, це дуже виснажує. 

— Можу порадити вам гарного лікаря. — так дивно розмовляти з ним ось так, ми нібито чужі люди. Хоча, коли це ми були близькі? 

— Краще скажіть це моїй мамі, вона займається усим цим, я просто ходжу куди вона скаже і роблю все, що вона захоче. 

— Ми майже приїхали. — він вирішив змінити тему, це й на краще. — Ви були колись у цьому районі? 

— Жодного разу сюди не заїжджала. 

— Гарний район, а головне спокійний. — я намагалася не дивитися на чоловіка, але все одно змогла помітити, що він також не виспався, його темні кола під очима та тижнева щетина так і кричать про це. Я обережно доторкнулася до його руки, він подивився на мене, не можна щоб хтось помітив це. Позаду їхала машина мами, а попереду детектива Сміта. У обох цих людей орлиний зір. 

— Моя мати зараз місце собі не знаходить. — Даніел ще раз поглянув на мене, а потім назад на дорогу. — Вони з Дені були впевнені, що я наркоманка, а виявилося зовсім не так. — хмикнула, це навіть смішно.  

— Ви дійсно не приймали наркотики? Якщо приймали, то це виявлять на експертизі. 

— Не хвилюйтеся, я повністю чиста. — ми заїхали на територію відділку, тож я відпустила Даніеля. 

— Гарно тут у вас, детективе. 

— Подобається? — гадаю мені усе буде подобатися доки він поряд. 

Я здала аналізи і нам сказали почекати у коридорі деякий час. Даніел відвів мене у кабінет і одразу пішов, напевно в нього багато своєї роботи. Детектив Сміт сидів по іншу сторону від нас, було видно як він нервував. Навіщо йому потрібно було тягнути мене у відділок? Невже не вистачає закритих справ за цей місяць? Мені прийшло повідомлення, я одразу прочитала його. 

«Чекатиму тебе там.» 

Ось і чудово. Сподіваюся Даніель зможе знайти тих, хто вбив усіх цих дітей за допомогою інформації, що я знайшла. 

— Одрі Деві? — з лабораторії вийшла жінка, я підійшла до неї. — Ваші результати. 

— Що там?

— Усе чисто, жодних наркотичних речовин у вашому організмі не виявлено. 

— Дякую. — жіночка посміхнулася і пішла назад до лабораторії. — Сподіваюся на цьому ми завершили? — я віддала папери з моїми результатами мамі і пішла у сторону виходу. Я сподівалася побачити Даніеля по дорозі, але його ніде не було, вочевидь в нього багато роботи. Одягнувши свій чорний пуховик я вийшла на вулицю і одразу пожалкувала про те, що не вдягала сьогодні шапку, довелося накинути капюшон. До зустрічі з Хейлом ще багато часу, доведеться їхати додому, сподіваюся я зможу потім вийти. 

У машині ніхто нічого не говорив, ми їхали мовчки. Людей на вулицях було дуже мало, у таку погоду ніхто не хотів виходити кудись. 

— Де твоя машина? 

— Я сьогодні в обід поїду заберу її, не хвилюйся. — позіхаю. 

— Це чудово, але все ж таки де вона?

— Залишила біля бару у якому ми з Лілі випивали, не хотіла сідати за кермо на підпитку. 

— Біля якого бару? 

— Мам, може досить? — Дені влізла в нашу розмову. — Одрі, не маленька дитина. 

— Її лише дев'ятнадцять. — я сиділа на задньому сидінні і спостерігала за їх розмовою. 

— Чим Одрі відрізняється від мене? 

— Ти про що? — мама намагалася не відволікатися від дороги.

— Мені було чотирнадцять коли я навчилася готувати, у чотирнадцять з половиною я почала самостійно прати свої речі, у п'ятнадцять я вже самостійно збирала себе та Одрі до школи, готувала нам їсти і доглядала за нею! — я вперше бачу Деві настільки емоційною, вона завжди була в моїх очах надто спокійною, без емоційною. — То чим же Одрі, відрізняється від мене? 

— Люба, я не думала..  — Дені закрила обличчя долонями. 

— Зупини машину. 

— Але ж..

— Зупини, я сама доїду додому! — мама зробила так, як вона сказала. Ми обидві були шоковані цією ситуацією. Сестра вийшла з машини і грюкнула дверима. 

— Чи варто нам її так залишити? 

— Дені варто побути наодинці, вона ніколи ще так не поводила себе.. поїхали, мам. 

Даніел 

Нарешті мені вдалося заарештувати грабіжника і я можу спокійно закрити цю справу. 

— Хейл! — а це не добрий знак. — Ти закриваєш справу?

— Так, капітан. — я показав йому монітор.

— Чудово, знайдеш до мене після того як заповниш звіт. — поглядаю на наручні годинники.

— В мене по обіді запланована зустріч. 

— Я не затримаю тебе надовго. — він пішов. Щось мені підказує, що нічого хорошого очікувати не варто. 

Атмосфера у відділку чомусь якась надто напружена, усі постійно поглядають на мене, це дивно. Невже вони знають щось, що не знаю я? Чи це через те, що я привів сюди Одрі Деві на експертизу? Струснувши головою я продовжив робити звіт, чим раніше я закінчу, тим краще для мене, інші справи мене не мають хвилювати у данний момент. 

Я поклав чорну теку на стіл капітана, і сам сів поряд на стілець.

— Це звіт про справу грабіжника, та деталі його затримання. — чоловік відкрив шухляду і кинув туди теку.