Розділ 12

«Донька, Жаклін Деві, була знайдена вчора вночі, на щастя вона здорова і не ушкоджена. Хто і навіщо викрав її, досі невідомо!»

Одрі 

Я відключила телефон і лягла назад на ліжко. Хоча я повністю здорова, мама наполягала на моєму перебуванні у лікарні, моя думка з цього приводу, її геть не цікавила. Вчора мене допитував детектив, я намагалася триматися як жертва, і гадаю з цією роллю, я впоралася на всі двісті. 

Хоч як я і намагаюся не думати про Даніеля, не можу, цей чоловік займає так багато місця у моїй голові, хоча взагалі не мав би взагалі займати і відсотка. Мене дратує те, що я думаю про нього, жахливо дратує. Думаючи про Даніеля, я згадую Шаха, що біг по кучугурах снігу. Сподіваюся він нормально дістався безпечного місця і добермани також, Даніел любив їх. Чорт, знову усі думки зводяться до нього. Двері у палату відчинилися і я знову побачила того самого детектива Сміта, що й вчора на допиті, якщо це можна було назвати допитом. 

— Ми можемо поговорити? — він зайшов без стуку, мене це роздратувало.

— Я вам усе вчора сказала, детектив Сміт. 

— Так, але все ж таки. — він сів на стілець біля моєї койки, навіть не запитавши дозволу. — Можливо, ти згадала, ще якісь деталі? — детектив дістав свій записник і поглянув на мене в очікуванні відповіді. Тяжко зітхнувши, я все ж таки відповіла: 

— Ні, нічого такого, я не згадала!  У будинку повинно бути купа його ДНК, чому ви питаєте мене? — я намагалася усім виглядом показати йому, що не налаштована розмовляти, але він майстерно ігнорував це. 

— На жаль, будинок, повністю згорів. — довелося прикусити щоку зсередини, аби не посміхнутися, це чудова новина, жодних доказів, що можуть привести до трійці, що викрала мене. — Ніяких доказів не залишилося, усе стало суцільним попелом. Одрі, послухай, я розумію, що те, що я зараз запитаю може бути некоректно, але я маю…

— Він не ґвалтував мене. — я не дала йому завершити своє запитання і відповіді раніше. — Ви ж це хотіли запитати? — це було занадто очевидно, навіть більше ніж очевидно, йому потрібно ДНК і він готовий піти на будь які методи їх здобуття. 

— Так... Це добре, що тебе не торкалися… — чоловік став, ще більш похмурим. — І ти жодного разу не бачила їх обличчя чи можливо якісь особливі прикмети? — я звела брови, це дуже злить мене. 

— Детектив Сміт, ви хочете випробувати моє терпіння? Ви взагалі чули, що я вам вчора розповіла? Чи мені варто вчетверте розповісти, що бачила, лише одного чоловіка, і він був у масці коня? Звідки ви взяли інформацію, що їх було троє я поняття не маю! Але і обличчя того, я не бачила, і ніяких особливих прикмет, тим паче. — у палату зайшла мама і якраз вчасно, інакше стався би, грандіозний скандал між мною, та цим чоловіком.

— Детективе, що ви ще хочете від моєї доньки?  

— Я вже йду, не хвилюйтеся. — мама зайняла його місце.

— Ти як? — вона мала дійсно стурбований вигляд. 

— Нормально. 

— Тоді добре, але там внизу журналісти, хочуть, аби ти відповіла на декілька їх запитань. — я нервово розсміялася. — Ти чого?

— Ти навіть з цього робиш піар собі? Двадцять дітей загинуло у школі, одного вбили вже після, у власному будинку, який що речі був моїм хлопцем! А мене взагалі тримали у підвалі! Але ти і на цьому хочеш зробити собі піар? 

— Люба..

— Я більше не буду твоєю посіпакою у таких справах. — я з ненавистю дивилася на цю жінку. 

— Одрі, тобі потрібно відпочити, я піду. 

— Передай усім, що я нікого не хочу бачити, лише лікар та медсестра! 

— Гаразд. — моя поведінка була повністю нетиповою, але я чітко вирішила бути тою, ким я є, але спочатку потрібно самій з'ясувати — хто я така. 

Що ж, новина про смерть Остіна приголомшила мене, але я чітко знала, що він щось приховував від мене та й від інших людей так само, але ні я, ні будь хто інший, вже не дізнаємося, що саме він намагався приховати. Можливо його смерть навіть не пов'язана з “Кривавим балом”. Серед загиблих під час балу, було декілька людей з якими я була знайома, але не спілкувалася з ними так близько. Декілька разів я прочитала всі статті про “Кривавий бал”, і не знайшла жодного сліду, що міг привести до Даніеля. 

Як би я хотіла зараз побачити Даніеля, Шаха та Лукаса, за ці дні я так звикла до них, та до їх тупих жартів. Сподіваюся у них усе добре і вони в безпеці. Я відчувала слабкість по всьому тілу, гадаю, це через крапельницю, тож вирішила трохи поспати, доки діють препарати. 

Даніел

Я не міг знайти собі місця з того моменту як Шах прийшов до мого будинку сам, а слідом прибігли добермани. Одрі відпустила їх, я дуже вдячний її за це, але чи в порядку вона сама? Я справді хвилююся за неї. 

— Я знайшов де вона! — я підійшов до робочого стола Лукаса. — Вона зараз у лікарні, її мати наполягала на цьому. 

— Звідки ти знаєш?

— Там працює моя дружина. — Шах був взагалі без сил, це й не дивно після такого марафону, що він пробіг. Я дивуюся як він взагалі, не впав на півдорозі, до мого будинку. 

— Вона може потрапити до неї?

— Навіщо? — цікаве запитання.

— Просто перевірити, чи дійсно вона в порядку. 

— Гаразд, я попрошу її зайти. Ще щось передати? — я відчував, що він насміхається наді мною, але нічого не міг вдіяти. 

— Ні. Хоча.. нехай попросить номер її мобільного.

— Добре. — Шах усміхнувся.

Якщо нас ще не арештували, це добрий знак, що означає, Одрі не здала нас поліції, як і обіцяла Шаху.

Мене вчора так неочікувано викликали до відділку, що складаються відчуття, ніби усе було сплановано кимось, хоча я не здивуюся якщо так і буде, але ким і навіщо? Хтось знає, що ми викрали, Одрі Деві? Ненавижу невідомість, це бісить найбільше. 

Якби я не хотів зараз піти до лікарні, не можна, виникне багато запитань, а це зараз зайве, потрібно дочекатися потрібного моменту. Буду сподіватися на Мілу.