Розділ 10

Даніел

Одрі пішла на кухню, а я як трусливий підліток втік до свого кабінету і зачинив двері на замок. Я не міг зрозуміти, навіщо обійняв її? Ти такий дурень, Даніел Хейл. Спочатку визначся зі своїми почуттями, а потім обіймай. Хоча якщо слідкувати плану Шаха, то саме так я і мав би вчинити, але набагато раніше, і не зважаючи на свої та її почуття. Насправді, мені стало шкода Одрі коли вона говорила про батьків, ніколи б не подумав, що вона у житті не веде себе так само як тут. Одрі виглядає як типова бунтарка і так дивно розуміти, що у звичайному житті вона грає роль пай-дівчинки. В такі моменти я б хотів випалити декілька цигарок, гадаю вона так само почувається. Узявши нову пачку цигарок та дві куртки я пішов на кухню, гадаю саме там зможу знайти дівчину. Мої здогадки були вірними, вони знову грали у дурня, і Одрі вкотре виграла у цій дурнуватій та безглуздій, як на мене, грі. 

— Ти повинен мені бажання! — вона вказала пальцем на Шаха. — Не забувай, що тут були свідки. — Одрі посміхалася, хоча якщо краще придивитися, можна побачити, що посмішка фальшива, вона намагається обманути саму себе, та тих, хто зараз поряд. 

— Пішли покуримо? — вона одразу опинилася біля мене і забрала куртку, яка була у два раза більше за неї. 

— Чого б це раптом? Хіба не ти сказав зав'язати з палінням? — її очі трохи блищать, але я не знаю, це від думки про цигарку чи від того, що вона хоче плакати? 

— Я. Але відчуваю, що тобі це потрібно зараз. — Шах уважно спостерігав за мною, гадаю він задоволений тим, що я слідую його інструкціям. 

Одрі

Даніел стояв і дивився в одну точку. Було трохи ніяково, він покликав мене мовчати? Я гадала він хоче пояснити свою поведінку. 

— Куди ти дивишся? — мій голос був трохи різким серед цілковитої тиші. 

— Туди. Тобі не здається, що там хтось є? — я прослідкувала за його поглядом. 

— Та наче ні, суцільні дерева. 

— Можливо в мене параноя. 

— Задається ти взагалі не спав цю ніч. 

— І минулу також. Я не можу заснути. — він подивився на мене. — Ти також казала, що не можеш заснути.

— Так, але сьогодні завдяки алкоголю я чудово спала. 

— Як і я тоді. — ось для чого він випив у той день. Що ж, дещо спільне між нами є. — Я дуже хочу спати, але як тільки закриваю очі, бачу тіло сестри.

— А я досі чую крик дітей. — я загасила недопалок. — Послухай... Ти тільки не подумай, що я намагаюся звабити тебе! Я просто по собі знаю, як це жахливо. 

— Це не просто жахливо, це каторга. 

— Давай спробуємо поспати разом? Під різними ковдрами, просто будем лежати поряд, можливо, якщо ми будемо знати, що поряд хтось є, то нам вдасться поспати хоч декілька годин? 

— Навіть не знаю. — він викинув недопалок і я також. — Давай спробуємо. Я відчуваю, що на грані своїх можливостей і якщо твій метод має хоч один відсоток на успіх, я готовий спробувати. 

— По тобі видно, що ти ледве тримаєшся. — мені шкода Даніеля, безсоння разом з кошмарами, це найгірше комбо, що може бути.  

Нагрівши декілька грілок ми пішли до кімнати Даніеля, та по сумісництву, моєї тимчасової кімнати. 

— Я сплю з ліва, не люблю праву сторону ліжка. 

— Як скажеш. — він відкинув мою ковдру зі своєї половини і поклав свою. — Вимкни будь ласка світло. 

— Добре. — я вимкнула світло і швидко добігла до ліжка. — Моя грілку у тебе?

— Так. — Даніел поклав на мене гарячу грілку і я швиденько заховала її під ковдру, одразу стало тепліше. 

Якийсь час ми мовчали, але Даніел вирішив першим почати розмову: 

— Чому ти не показуєш себе справжню батькам? — я не очікувала такого запитання, тож деякий час мовчала обмірковуючи питання.

— Скоріше за все, тому що, вони хотіли ідеальну доньку, таку як моя сестра. Їм не потрібна донька, що постійно створює проблеми та псує репутацію... Хоча батько давно пішов від нас, я досі гадаю, що це через мене. Я у дитинстві стільки разів чула, що я небажана дитина і вони не хотіли, аби я взагалі народжувалася. 

— Дивлячись на всі ваші фото та відео у мережі, я б ніколи не подумав, що твоя мати здатна на таке. Вона виглядає люблячою матір'ю, яка ніколи не образить свою дитину. 

— Це лише ще один доказ того, що моя мати у будь який момент буде підтримувати свій імідж. — якщо, він задає питання, то я також можу? Потрібно ризикнути. — Чому ти був у школі в той день?

— Це дуже складно... Мені там назначив зустріч першокурсник, принаймні він так сказав, у нього була інформація про мою сестру, я повірив і пішов туди. 

— А потім почалася стрілянина? 

— Так. Ми не встигли зрозуміти нічого, досі не розумію як нам вдалося вибратися звідти живими, у мене навіть пістолета з собою не було, щоб підстрелити стрілка. —  він вдарив по ліжку кулаком. 

— Тоді, ти бачив того хто стріляв?

— І так, і ні. Це стовідсотково був чоловік за статурою тіла, проте обличчя я не бачив оскільки на ньому була маска...досить дивна маска. 

— Яка саме? — я почала трохи нервувати сама того не розуміючи.

— Коня. 

— Чому не розкажеш поліції? — я сіла на ліжко і спробувала розгледіти обличчя Даніеля. 

— Тому що, я сам знайду його, після того, як мене відновлять на службі. 

— А якщо він втече за цей час?

— Знайду будь якою ціною, але я більш ніж впевнений, що він виявиться пішаком у цій великій грі. 

— Тоді хто ж король? 

— Це мені й потрібно дізнатися, тільки тоді я зможу закрити справу про вбивство моєї сестри. 

— Що з нею сталося? — він вочевидь дуже любив свою сестру. Я не можу сказати того самого про себе, мені важко навіть назвати Дені сестрою. 

— Краще тобі не знати.. тобі достатньо своїх кошмарів. 

— Дай руку. 

— Навіщо?

— Мені буду спокійніше спати. — він засунув руку під мою ковдру і я вхопила її. — Давай спробуємо поспати. — хоч я і спала цієї ночі, він ні. Якщо нам дійсно буде загрожувати небезпека, Даніелю потрібно бути у формі аби захищатися.