Розділ 9

4 дні до повернення Даніеля у відділок

Даніел

Ще одна безсонна ніч, нічого нового, я навіть починаю звикати до цього. Вставши з дивану, я поплентався на кухню, усе тіло боліло, нібито мене усю ніч били чимось дуже і дуже важким, або ж, мене збила машина декілька разів, але мені довелося встати і піти далі з відчуттям жахливого болю. Як я не намагався забути, але кожного разу закриваючи очі бачу тіло моєї сестри, усі ці спогади такі реальні, нібито, я й справді знову стою у тому номері знову. Я був одним із перших, хто прибув на місце злочину. Власник мотелю повідомив про розчленоване тіло жінки в номері, одразу відправили мене та Алісу, колишню напарницю, тільки опинившись у номері я зрозумів, що то, моя сестра. Струснувши головою я продовжив шлях до кухні. Лукас та Шах ще о п'ятій ранку виїхали у місто, аби дізнатися якісь новини, оскільки інтернет тут дуже погано ловить, а бути у курсі подій зараз дуже важливо, та і їжа майже закінчилася, потрібно купити усе необхідне. Заваривши собі розчинну каву, я зібрався йти випалити цигарку, коли почув постріл, потім другий. Знову ці браконьєри, руки б їм вирвати, а ще краще відстрелити. Вийшовши з кухні, побачив як до мене бігала Одрі, вона виглядала наляканою і опинившись поряд обійняла, її маленьке тіло буквально прилипло до мене. 

— Ти чув постріли? — я відчував як сильно билося її серце. 

— Так. Ти злякалася? 

— Я не могла усю ніч заснути через те, що чула постріли та крик дітей, а тут почула справжні постріли, — в її голосі чудово чутно нотки істерики та паніки, — Що пролунали досить близько! Як ти гадаєш, злякалася я чи ні? — Одрі піддалася паніці, тож я обійняв її правою рукою, оскільки у лівій тримав горнятко кави, що так і не встиг сьорбнути. 

— Усе добре, не хвилюйся, це знову браконьєри полюють на оленів. Для нас загрози немає, — мені хотілося додати «поки що, немає», але лякати її ще більше в мене бажання не було. 

— Чорт, я так злякалася. — вона не може заснути через те, що сталося у школі? Одрі досі обіймала мене, хоча її серце вже відстукувало не так сильно. 

— Можливо хочеш кави? 

— З кав'ярні? 

— Тобто, ти серйозно гадаєш, що хтось зробив кав'ярню посеред лісу? — дівчина відвела погляд в сторону, вона міркувала. 

— Не подумала. — Одрі нарешті відійшла від мене і я зміг видихнути. — Якщо ти зробиш мені, то я з радістю вип'ю! — вона пройшла на кухню, я за нею, по дорозі залишаючи своє горнятко кави на столі. Її біляве волосся було досить заплутане після безсонної ночі. Чайник був ще гарячий, тож я засипав декілька ложок кави, і запитав: 

— Цукор додавати? — залив окропом розчинну каву. 

— Дві ложки. — вона уважно спостерігала за тим, що я робив.  

— Боїшся, що додам тобі отруту? — дівчина посміхнулася. 

— Ні, просто милуюся тобою, ти такий милий зранку. — на секунду я заціпенів, її слова настільки неочікувано пролунали, що я не знав як реагувати на них. — Скільки тобі років?

— Навіщо тобі мій вік? — я віддав її горнятко і намагався поводитися як можна спокійніше, хоча моє серце відстукувало якийсь дикий ритм. 

— Хочу розуміти скільки у мене шансів. 

— Краще знайди собі когось свого віку, я можливо й гарний, але не той з ким потрібно будувати серйозні стосунки. — нарешті зміг сьорбнути кави, її смак був досить гіркий. 

— Вони всі такі тупі, ти б знав! Єдине, що їх цікавить, це алкоголь та секс. — чорт, я не хочу ламати її життя цим планом з закоханістю, але якщо так подумати, то вона вже закохана, можливо варто все ж скористатися цим? Я мовчки стояв та пив каву, Одрі не витримала мовчання, вона хотіла почути відповідь на своє питання: 

— То що? 

— Двадцять шість. — я спостерігав за її реакцією, вона закладала пальці на руках.

— Лише сім років різниця між нами, — дівчина посміхнулася, вона ще гарніша коли посміхається, — Тож у нас є всі шанси бути разом! 

— Тебе не лякає той факт, що я поліцейській? — відставив горнятко з кавою, в той час як Одрі навпаки взяла його до рук. 

— Чого б це? — зробила ковток кави і трохи скривила обличчя. 

— Мене в будь який момент можуть вбити. — вона мовчала. — Краще я піду на вулицю, ти будь тут. — потрібно подумати, та й нарешті випалити цю чортову цигарку. 

Здається я повністю провалю цей план Шаха. Я просто не можу так вчинити, хоча й розумію, що якщо не виконаю план, то це може нашкодити мені, та й не тільки мені, моїм друзям також. Вхідні двері відкрилися і я побачив Одрі, що тримала мою куртку.

— Здурів? — вона накинула на мене куртку. — На вулиці дуже холодно, а ти ще й без куртки виходиш! З такими темпами ти швидше, ніж я помреш. — приємно коли про тебе піклується хтось. 

— Чому тобі раптом помирати? 

— Хіба ви не плануєте мене вбити? 

— Я ще не знаю, що з тобою робити, але вбивати тебе, точно ми не збираємося. 

— Тоді відпусти мене. — вона дивилася мені в очі. 

— Не можу. Я не можу так сильно ризикувати. 

— Гадаєш, що я здам вас поліції? 

— Так. 

— Що ж, я б також не довіряла комусь якби моє життя було на кону. — я дістав цигарку, а для Одрі льодяник. — Серйозно?

— Так. Тобі лише дев'ятнадцять, а ти вже залежна від цигарок. 

— Дякую, що піклуєшся про мене. 

— Це не..

— Знаю, я не у твоєму смаку і ти не піклуєшся про мене. — Її голос звучав досить сумно. Вона відкрила льодяник, обгортку сховала до кишені та з'їла цукерку. — Холодно тут. 

— Дуже. — мої пальці були червоні від холоду.

Одрі

3 дні до повернення Даніеля у відділок

Вчора Лукас привіз трохи випивки і ми рзділили її на двох, оскільки Даніелю не можна пити, а Шах не п'є взагалі. Це була дуже ризикована ідея, але зробивши ковток алкоголю я вирішила не думати про це, та про наслідки, що будуть завтра. Я не пам'ятаю як відключилася вночі, але прокинулася я від того, що Даніел потягнув Лукаса з ліжка і він впав на підлогу. Невже ми заснули разом вчора? Було важко думати, та й взагалі щось розуміти, але я чітко могла зрозуміти, що погляд Даніеля був дуже злий, він дивився то на мене, то на Лукаса.