Розділ 8

Одрі 

— То що? У вас є дівчина? — я підійшла до поліцейського досить близько. 

— Кхм..немає. — він відійшов від мене і зайшов до кухні. — Ти не йдеш? 

— Йду. — на кухні дуже смачно пахло. — Привітик! — я помахала Шаху та Лукасу.

— Що ти зробила? — я не розуміючи дивилася на них. — Що ти сказал, що він такий червоний? —

— Нічого такого, просто запитала чи є у нього дівчина. — Даніел став спиною до нас і дивився у вікно. 

— Він подобається тобі? — Шах зняв окуляри і поклав їх на стіл. Важко було не зрозуміти, що він здивувався.

— Він стовідсотково мій типаж. — Даніель почав кашляти та подивився на мене. — Скільки тобі років? — я встала зі стільця та хотіла підійти.

— Не підходь до мене! — довелося сісти назад. 

— Вочевидь, я не твій типаж. — це трохи засмучує, але чому? Невже він і справді починає подобатися мені? Бути такого не може. Я зустрічаюся тільки з тими, кому подобаюся я. Це краще, ніж страждати від нерозділеного кохання.

— Можливо нам краще вийти? — Лукас відкусив огірок і подивився на мене, а потім на чоловіка. 

— Ні, не треба. Ми вийдемо. — Даніел взяв мене за руку і повів за собою, такого я не очікувала, тож почала нервувати. Ми зупинилася перед дверима, чоловік дістав дві куртки та подав одну мені. — Одягай, підемо на вулицю.

— На вулицю?! — а це вже цікаво. Швидко натягнув куртку я пішла за Даніелем. Вперше, за ці дні я опинилася на вулиці, дихала свіжим повітрям та побачила небо, що було всіяне зірками. Холодно було аж до кісток, навіть куртка не дуже рятувала. Сніг потрохи сипав. Було темно, але навіть так можна було зрозуміти, що тут навкруги лише ліс та річка, непевно через це, так холодно. Чоловік дістав цигарку і протягнув мені. Мої брови полізли на верх від здивування. 

— Не хочеш? — в останні секунди встигла забрати цигарку. 

— Хочу. — він дістав ще одну для себе і клацнувши запальчкою підпалив мою, а потім і свою цигарку. — Я здивована.

— Чому? — випустив дим, по дивилася на чоловіка. 

— Ти тоді так забирав у мене цигарку, а зараз сам даєш одну, аби я палила. — мій погляд був сконцентрований на ньому, але оскільки було темно, то я погано бачила обличчя, лише силует та червону цятку від тліючого тютюну. 

— Не хочу бути покусаним тобою, ще раз.  

— Вибач за ту ситуацію. — мені не було шкода насправді. Він більше нічого не сказав, лише мовчки дивився на небо. — Не боїшся, що я можу втекти зараз? 

— Вже забула, що я казав на початку? 

— Я погано пам'ятаю ті дні. 

— Нагадаю: спробуєш втекти і мої пси з'їдять тебе. — він сказав це, ніби якийсь робот, ніби це, звичайне діло для нього. 

— Точно, пси..а якої породи? Просто цікаво кому я на обід дістануся. — жарт не вдався, Даніел навіть не посміхнувся. 

— Добермани. — я викинула недопалок. — Піднімай, не можна залишати речові докази тут. — довелося підняти і викинути у попільничку. 

— Ти не уявляєш як мені цікаво чому поліцейській у відставці робить такі дивні речі, але я розумію, що не повинна цього знати. Як ти вже казав: чим менше я знаю, тим краще сплю? 

— Саме так. Іноді мені здається, що ти дійсно розумна. — він також загасив недопалок і викинув. — Ходімо, а то й так холодно. 

Ми увійшли у будинок і я відчула запах їжі, що так і манить до себе, тож знявши  куртку побігла наверх.

— Я піду першою, дякую за цигарку! — він підняв мою куртку з підлоги в той момент, коли я вже бігла по сходам до гори. За лічені секунди я подолала сходи та коридор, що вели до кухні. 

— Ти вчасно. — Шах якраз поставив мені тарілку. 

— Дякую за їжу. — не чекавши нікого я почала їсти. Моє тіло було холодне але тепла їжа гріла мене. Настрій одразу покращився. 

— Що ви робили вдвох? — Лукас сів біля мене, його погляд говорив сам за себе: він хоче подробиць.

— Палили. 

— І все? — кивнула.

— Так. — мені було не до його запитань, а він вочевидь сподівався не на таку коротку відповідь. 

Даніел

Їсти я взагалі не хотів, але Шах образиться якщо я навіть вечерю не з'їм, тож довелося також піднятися на кухню. Одрі вже активно поглинає їжу зі своєї тарілки. Лукас засуджуючи дивився на мене, що вона їм сказала? 

— Сідай. — Шах поставив мені тарілку. 

— Ти що, свиня? — узяв серветки я подав їх Одрі. 

— Не подобається, не дивися. — вона показала мені язика. Чорт, як же вона все ж таки бісить мене. Узявши тарілку я відніс стілець до вікна і сів там, подалі від неї, ще виделку у руку встромить мені. 

— Зручно? — вона оцінила мою позу, що дійсно була досить не зручною. 

— Звісно. — щоб не думати про неї я дивився у вікно і їв. Від злості стиснув виделку і вона тріснула. — Ці пластикові прибори взагалі не міцні. — Лукас подав мені нову виделку і забрав зламану. — Дякую. 

Закінчивши з вечерею я провів Одрі до своєї кімнати, якби я хотів спати на ліжку, а не на дивані і цю ніч. Можливо ще й сьогодні її у підвал відправити? У цьому немає сенсу, я однаково не зможу заснути ні тут, ні там. Ввімкнувши світло, пропустив Одрі до кімнати. 

— Чому так холодно? — вона обійняв себе обома руками. 

— Тут не працює опалення. 

— Але ж було тепло. 

— Тому що, тоді воно працювало. 

—Тоді можливо, є ще одна ковдра?

— Ні. — важко зітхнула. 

— Тоді не хочеш спати разом? — знову вона це робить, вона точно ненормальна. — Удвох тепліше. — як реагувати на такі дурнуваті пропозиції? У академії мене такому не вчили, та й життєвого досвіду у мене такого немає. 

— Я не буду з тобою спати, тим паче, ти сказала, що я твій типаж, це небезпечно. 

— Боїшся? — в її очах з легкістю можна побачити азарт, вона вважає, усю цю ситуацію грою. 

— Звичайно. — вона підійшла до мене, знов надто близько. — Що ти робиш?

— А на що схоже? — цю білявку точно потрібно провчити, щоб вона не вважала себе такою надто розумною. З легкістю я підняв дівчину і переніс на ліжко. — Агов.. — однією рукою я спокійно зміг підняти обидві її руки догори і тримати.  — Що.. — вона спробувала вивільнити руки, але це не дало жодного результату.