Розділ 6

Жаклін прокинулася від того, що хтось дуже сильно стукав у двері, це її трохи налякало, але зібравши всю хоробрість та мужність, накинувши халат жінка спустилася до низу і відкрила вхідні двері.

— Де моя донька? — на порозі стояв чоловік, що більше схожий на безхатька через його замурзаний одяг та щетину тижневої давнини. 

— Ти тільки дізнався? — жінка пустила його до будинку. — Вона зникла два дні тому, а ти тільки зараз приїхав? 

— Жаклін, не починай! Я приїхав як тільки зміг. — Дені так само прокинулася від шуму і спустилася на перший поверх аби перевірити чи все гаразд. 

— Тато? Ти як тут опинився? — вона була шокована. 

— Приїхав, щоб допомогти у пошуках Одрі. — дівчина обійняла батька але зовсім не була рада його бачити, вона чудово пам'ятала як він кивнув їх самих сім років тому, через якусь шльондру. — Що кажуть у поліції?

— Роблять усе можливе але нічого поки що, не відомо. — міс Деві увімкнула кавоварку. — Каву? — її погляд був сконцентрований на доньці.

— Ні, я погана спала, тож краще вип'ю чаю. 

— А я не відмовлюся. — Алекс сів за стіл. — Три кубики цукру. 

— Я поставила тобі чайник. — Деві старша ігнорувала свого колишнього чоловіка. — Який чай? — Алекс фиркнув, але нічого не сказав.

— З бергамотом, будь ласка. — Дені вмила обличчя у раковині на кухні і витерла йог полотенцем, що висіло поряд. — Чому тільки зараз приїхав? 

— Ви дійсно мати і донька, однакові запитання. 

— То що? — Дені не була налаштована жартувати, її сестра зникала, а батько з'являється лише через два дні. 

— Кхм... Я був у запої, тільки вчора відійшов і побачив новини. 

— Чорт, Алекс, нічого не змінилося! Усі гроші витрачаєш на ігри та алкоголь. — Жаклін додала до кави три кубики цукру і подала горнятко чоловіку. — Дякувати Богу, що я розлучилася тоді з тобою, ти дуже вчасно вирішив піти від нас! 

— Не починай! 

— Я й не починала. 

— Усе як сім років тому.. тільки я сиділа у кімнаті і слухала все це, звідти. — дівчина залила окропом чай. 

— Вибач, люба… я ніколи не хотіла аби ти була свідком наших сварок, але не змогла тебе вберегти. — Жаклін не могла подивитися на доньку, її було соромно. 

— Не хвилюйся, мені вже двадцять три, я не дитина, що нічого не розуміє. — Дені сіла за стіл. 

Детектив Сміт зранку був не в настрої, зникнення Одрі не давало йому спокою. Куди вона могла подітися? У снігу був знайдені підбори дівчини, а поряд сліди від автомобіля. Трасологічна експертиза нічого не дала, протектори шин повністю стерті, невідомо як вони їздять з такими шинами, уся надія лише на камери спостереження в університеті. Судячи з усього викрадачі поїхали у ліс, а не на трасу і якби ж, у той самий вечір вони взялися шукати Деві молодшу, то можливо б, навіть вже знайшли, а так снігом замело будь які сліди, що були по заїзду у ліс. Прокурор поставила на стіл детектива паперовий стакан з кавою. 

— Ти що тут робиш? — брюнетка сіла на вільний стілець.

— Я не можу прийти до власного батька? — дівчина подарувала найчарівнішу посмішку чоловіку.

— Ти ніколи не приходиш просто так. — він забрав каву. — Дякую. 

— Як просуваються справи? 

— Ти про зникнення Одрі Деві? — брюнетка підтвердила його запитання. — Нічого не відомо. — детектив тяжко видихнув та зробив ковток ще гарячої кави. 

— Страшно уявити, що з нею зараз чи жива взагалі.

— Бідна Жаклін у цій ситуації..але її витівка з винагородою тільки ускладнюю нам роботу. — Сміт обхопив паперовий стаканчик обома руками і почав гріти руки, у відділку було досить холодно.

— У мене слухання за пів години, тож я вже піду, тату. 

— Гаразд, але будь обережна. Ці психи досі на волі, я переживаю якби не сталося повторного нападу. 

— Я вже доросла дівчинка, не хвилюйся за мене. — вона обійняла батька. 

— Я знаю, але все одно будь обережна, Керрі. 

— Добре, добре. — помахавши на прощання дівчина пішла геть відстукуючи мелодію своїми підборами по підлозі. 

Детектив продовжив переглядати записи камер зі школи і дещо все таки привернуло його увагу. 

Жаклін готувала каррі, Дені дивилася щось у своєму телефоні, а Алекс сидів перед телевізором. Ніхто не хотів нічого говорити, та й не було про що говорити. Жаклін не могла сидіти склавши руки, але що її ще залишалося? Навіть грошова допомога не дала результату, телефонували одні шахраї, що хотіли отримати винагороду.

— Чули про жорстоке вбивство вчительки у борделі? — Дені читала новини. 

— Що там сталося? — Деві старша відволіклась від своїх справ. 

— Її вбили та відрізали усі кінцівки.

— Жах, бідна дівчинка.. але до цього ти це кажеш? — Жаклін повільно підійшла до доньки. 

— Бачиш це? — Дені вказала на татуювання на руці жертви. 

— І що? 

— Я можу помилятися, але здається Одрі зустрічалася з нею. 

— Звідки ти знаєш? 

— Я не мала тобі цього казати, але її викрали тож скажу... Одрі приймала наркотики, — Жаклін була шокована, — А жінка дилер, що продавала її наркотики, мала таке саме татуювання... Можливо це збіг, але якось усе це дивно. 

— Коли це сталося? 

— Зараз гляну... Три місяці тому. — у будинку пролунав дзвінок, хтось прийшов. 

— Я відкрию. — на порозі стояв детектив.

— Привіт, Жаклін. 

— Привіт, Майк, що тебе привело? Є якісь новини?

— Так, я дещо дізнався і дуже злий, що ви це від мене приховали. — Жаклін подивилася на Дені. — Пустиш? 

— Звісно, заходь. — детектив пройшов до будинку і жінка зачинила за ним двері. — Це Алекс, батько Одрі та Дені. 

— Зрозуміло. Ходімо на кухню? 

Детектив дістав ноутбук і увімкнув відео з камер спостереження з університету. На відео Одрі купувала у когось наркотики за день до балу, Жаклін було важко бачити цю картину. 

— Чому ви не сказали, що вона приймала наркотики? — Жаклін закрила обличчя обома руками і тяжко видихнула.

— Послухай, я сам дізналася тільки п'ять хвилин тому про це, мені сказала Дені.