Розділ 4

Жаклін та Діна на наступний день як і планували, зібралися до Остіна у гості, прихопивши пляшечку вина. Будинок сім'ї Остіна був досить далеко від школи та їх власного будинку, тож виїхали дівчата завчасно. 

— Не впевнена, що це хороша ідея, раптом він взагалі не відчинить нам. — Діна сиділа на пасажирському сидінні і робила собі макіяж. 

— У будь-якому випадку нам варто спробувати, люба. Можливо він боїться поліції або не хоче щоб репутація Одрі постраждала і через це, нічого не розповідає.

— Це логічно, але все ж потрібно було хоч б подзвонити їм та попередити. 

— Прийдемо неочікувано і побачимо їх у звичайному стані, а не так, що вони будуть намагатися показати себе з найкращої сторони. — Жаклін загальмувала на світлофорі. — Якщо нікого не буде вдома, тоді вже подзвонимо. 

— Страшно уявити де зараз Одрі... Вона ж капризна принцеса. — Жаклін непомітно для доньки витерла сльозу, що потекла по щоці.

— Вона сильна дівчина, в цьому я впевнена. — Дені відчула ком у горлі. — Ми обов'язково знайдемо її і вона буде в порядку. 

— Звісно. — обидві жінки усім серцем сподівалися на те, що саме так і буде. — Він не телефонував? 

— Ти про батька? — Дені підтвердила. — Що ж, ваш батько навіть не передзвонив побачив пропущений від мене! Де б він не був, він сто відсотків чув новини, козел. Невже забув ім'я та прізвище своєї доньки? 

— Мам! — машина в останню хвилину встигла загальмувати перед сміттєвими баками. — Як я злякалася.. 

— Вибач, люба, я відволіклась і ми ледь не потрапили у аварію! — Дені взяла маму за руку, тим самим дала зрозуміти, що усе добре. — І як же нам проїхати далі? 

— Мабуть ніяк, доведеться пішки. 

— Чудово, що я не взула черевики на підборах як хотіла. 

Йти довелося недовго, але дівчата дуже змерзли. Зима цього року дійсно холодна. Будинок сім'ї Остіна був занедбаному стані. 

— Я чула, що ніхто не займався будинком після смерті Лоренс.. вочевидь, це цілковита правда. — жінка оцінюючи пройшлася поглядом по будівлі. 

— Нам немає діла, до їх будинку, ми тут зовсім по іншій справі.

— Дені, тобі не здається, що це кров?.. — Жаклін вказала на поріг біля будинку, що був вкритий червоними плямами. 

— Можливо це такий дизайн килимка? 

— Сумніваюся. — дістав телефон жінка набрала 911. — Доброго дня, на 32-ій вулиці, біля будинку номер 138, плями схожі на кров, також вибите вікно...ми приїхали у гості...ні, хотіли зробити сюрприз...Жаклін Деві... чекаємо. — виклик завершився.

— Що там?

— Відправили до нас патруль аби перевірити, що там відбувається. — дістав пачку цигарок Деві старша витягла одну. 

— Чекати на холоді саме те, що я хотіла сьогодні робити. — Дені була не задоволена цим. 

— Хочеш? — Жаклін протягнула пачку Дені, але та відмовилася. — Ти кинула палити? Я вже давно не помічала тебе з цигаркою у руках.

— Намагаюся. 

— Ти молодець. — жінка підпалила цигарку і у повітрі запахло горілим тютюном. 

Патрульні прибули досить швидко оскільки, це була підозра на проникнення до будинку. Жаклін та Дені чекали біля патрульної машини, паралельно поліцейський записував їх показання.

— То ви не помітили нічого підозрілого? — Деві старша знову не витримала цього.

— Послухайте, офіцер, ми приїхали у гості, побачили кров і одразу викликали вас! Нічого і нікого підозрілого ми не бачили! 

— Мам, спокійніше. — Жаклін відійшла від машини. — Офіцер, якщо немає питань. — Дені не змогла договорити оскільки підійшов інший офіцер. 

— Я викликав поліцію, там труп. 

— Чий? 

— Молодий хлопець. 

— То Остін? — Дені відчула як усі кінцівки оніміли.

— Не знаємо. 

— Спочатку цей бал, а зараз ще й труп у будинку Остіна, що ж коїться у цьому місті? — Жаклін була шокована. 

— Вам доведеться залишитися як свідкам. 

— Гаразд. 

Здійнявся жахливий вітер і саме у цей момент біля будинку зупинилася машина з якої вибігали жінка, вона була в одній нічній сорочці. 

— Мій Остін! — мачуха Остіна. — Це він?! — не схоже, що вона сильно засмучена. 

— Міс, ми не знаємо.

— Мені потрібно до нього! — офіцери тримали її. — Пустіть! Там мій Остін! — вона стовідсотково грає на публіку і досить погано. Жаклін викинула недопалок і підійшла до жінки. 

— Доброго дня, я мама Одрі Деві. — її оцінили. — Наші діти зустрічалися. 

— Справді? Я не знала, що в нього є дівчина.. — Жаклін це не здивувало, усі знали, що мачуха не цікавиться життям Остіна. 

— Більше півроку.. дуже дивно, що ви не знали! — гра почалася. 

— У нас не такі гарні стосунки як могли би бути.. можливо Кайл знав. 

— Доречі, де він? 

— На роботі, скоро буде. 

— Почекаємо, усе одно до будинку зараз не можна, оскільки це місце злочину. 

— Злочину? — вона нервувала. 

— Ще не підтверджено: самогубство це чи вбивство. 

— Його могли вбити? 

— А ви я бачу дуже впевнені в своєму пасинку. 

— На що ви натякаєте? 

— А ви чуєте у моїх словах якийсь підтекст? — вона злилася, це занадто очевидно. — Вибачте, не думала, що ви зрозумієте це саме так. 

— Що ви тут взагалі робили? 

— Приїхали поговорити з вашим пасинком. 

— Про що?

— Про мою доньку. Я сподівалася, що він зможе трохи більше "пролити мені світла" на всю ситуацію, що сталася у школі. 

— Він усе розповів поліції! — вона почала підвищувати голос на Жаклін. 

— Це так але ми з вами як мами прекрасно розуміємо, що є такі речі, які не скажеш чужим людям. 

— Мам, так детектив Сміт. — Дені дуже вчасно перервала їх розмову. 

— Жаклін Деві, можна тебе на хвилину? — посміхнувшись жінка підійшла до детектива. — Чому ти тут?

— Хотіла особисто запитати у Остіна про той вечір. — приховувати щось, просто не має сенсу.

— Жаклін, ти розумієш, що це втручання у поліцейське розслідування? 

— Розумію. 

— Тоді бери Дені і їдьте разом додому.

— Нічого не відомо про Одрі? — детектив опустив погляд.