РОЗДІЛ 1 Робота для мене

Присвячується тим, хто давно не чекає, що стане легше. І все одно йде далі!

Мій сон обірвав звук будильника.  Ранок тільки починався. Світло повільно пробивалося крізь штори. 

Серце б’ється так, ніби зараз проб’є грудну клітку. Ще мить я був там. Знову. Пахло димом. Чуже дихання. Крик сестри. Мамин голос. І  тиша. 

Я стискаю пальці в кулак. Нігті болюче впиваються в долоню. Ще живий.

Проводжу рукою по обличчю — шрам на щоці нагадує про себе легким поколюванням. 

Біль не відпускає. Я підводжусь. Кілька секунд стою, впираючись у край ліжка. Дихання вирівнюється. Не тому, що стало легше. Просто інакше не можу. 

Йду у ванну. Тіло дало про себе знати. Відкриваю кран. Холодна вода б'є в долоні. Плескаю в обличчя. Коротка пауза. 

Контрастний душ. Як завжди. 

Загорнувшись у рушник, виходжу з ванної. За вікном щебечуть птахи.

Йду в кухню й заварюю каву. Її аромат лоскоче ніс. Сідаю за стіл і роблю перший ковток. 

Раптом тишу розриває звук. Я завмираю. Він не з цього світу. 

Я повільно ставлю чашку і прислухаюся. Звук повторюється. Я знаю цей ритм. 

Я здригнувся. Тіло відгукнулося раніше за мене. 

І раптом - тиша. Звук обірвався. 

Я підводжусь. Не відразу. Наче даю собі секунду зрозуміти, що саме я щойно почув. 

Це не просто звук. Це був сигнал. Я підводжусь повністю. Тепер точно знаю — це не випадковість.

Мене звати Тимур Микитович Бурий. Я -   мисливець на вампірів. 

Допиваю каву й перевдягаюся. Рухи автоматичні. Я знаю, що робити. 

Зарядивши рушницю, виходжу з дому. Попереду — робота. Та я відчуваю: цього разу щось піде не за планом. 

Виходжу на вулицю і вдихаю свіже повітря. І одразу відчуваю: щось не так. Пахне інакше. Як перед полюванням. 

Той запах нагадав мені щось знайоме.

 І це не до добра. 

Я зупиняюсь. Попереду щось не так. І тоді я бачу слід. Свіжий. 

Я присідаю й роздивляюсь слід. Зчитую кожну деталь. І цього достатньо. 

Вони були тут. Нещодавно. Я знаю, що це означає. І це мені не подобається.