Криваве яблуко

Криваве яблуко

Пролог

Коханню будь-який вік покірний. Про це виспівують піснями, романами, віршами, картинами різні творчі особистості.
А що робити, коли різниця у віці закоханих у більше, ніж сімдесят років?
Таке кохання прекрасне чи потворне?
І як сталося, що закохані погодилися на кохання один до одного? Що прийняли це кохання, що воно встало взаємним.
Невже молодий квітучий парубок зміг би закохатися у стару зів'ялу жінку?
Тут не обійтися без магії.
Не обійтися без кривавого яблука, яке перетворює старість у молодість, перевтілює стару жінку у молоду, повну сил панні.
Але чи буде їй легко завоювати коханного, якщо на її шляху з'явиться інша жінка, гарна, вродлива, молода, а головне, реальна та натуральна, яка не прикрашає свою зовнішність магією, не переховує свій вік за допомогою чарівних дій?
Чи та реально молода жінка теж має свої таємниці?
Отже, історія починається...

1

- Пелагеє, допоможи мені! - увірвалася в маленьку затишну стару хатинку молода жінка у сльозах. - Він мене не кохає! А-га-а-га-а!! - заридала молодиця, захлинаючись своїми сльозами, - А-а-га-а-а. Він, виявилося, одружився зі мною через мій статок! Через майно, яке обіцяли мої батьки моєму майбутньому чоловікові! Він цим скористався! Одружився зі мною, не маючи жодної краплини кохання, не відчуваючи до мене нічого, ніж бажання нажитися багатою халявою! А-а-а-га-а!
- Вічно ви приходите до мене за допомогою у коханні! Мені майже дев'яносто (через кілька днів випомниться), а я так і не впізнала цей солодкий плід, хоча постійно допомагаю іншим. Тебе використали як дорогоцінний подарунок, а мене все життя використовують як допомога в чужому коханні. Хоч би хтось за все моє життя у мене по-справжньому закохався? Та ні! Он бач! Всім потрібне кохання, окрім мене? І це справедливо? Якщо я б не була би відьмою, померла би вже давно, так і не відчувши того вашого такого необхідного взаємного кохання, а так хоч магією продовжую своє нікчемне життя, в якому зовсім немає особистого щастя. - бурчала Пелагея.
- Пелагеєчко! Ми ж не дарма тебе усі прозвали Пелагеєю - на честь богині кохання. Ти усім допомагаєш бути коханими та любити. Ти усім даруєш щастя. Допоможи, будь ласочко...
- Усім, крім себе. Допоможу, звісно, а сама залишуся одна-одиначка, як завжди. До речі, мене батьки назвали Роксаною за моє жовте сяюче волосся, яке вже було на моїй голові при народженні. А зараз у мене сірі кучері, як оті зірки, холодні та далекі, як і усе моє холодне життя. Це ви усі мене перейменували. У людини повинне бути одне ім'я, щоб людина не ділила в собі дві долі, напророчені їй різними іменами. Ми ж постійно чуємо своє ім'я, коли до нас звертаються. І цей звук створює особливу енергію розвитку, якою наділяє свою власницю чи власника. То, може, ви усі винні в моїй обездоленності через те, що змінили моє ім'я, подарене мені при народженні, на якесь чуже ім'я, яке, як ви гадаєте, мені підходить через мою діяльність. Я ж не лише з'єдную два серця, які один одного не кохає, у танок міцного, ніжного та чарівного кохання. Дійсно, чарівного, бо лише через чари та магію тримається це кохання. Я ж відьма широкого профілю. Зцілюю, дарую молодість, продовжую ваші життя рослинами, що ростуть у моєму садочку. Чому ви мене не прозвали на честь здоров'я та довголіття? Он скільки я вже живу! Молодість не можу собі повернути, виглядаю як ота стара мітла, але живу ж та не збираюся поки-що помирати.
- Пелагеєчко... - в очах молодиці застигли сльози та прохання допомогти їй.
- Акилино, табе ж назвали на честь орлиці - ось і вирішуй своє життя, керуй своєю долею.
- Бачиш, ім'я не може вплинути на розвиток подій так, як ми хочемо. - підмітила Акилино.
- Проходь, дівчино, у мій чарівний сад, почнемо тобі створювати твоє кохання... - запросила Пелагея Акилину у садочок біля її старенького, але охайного будиночку.
- Навіщо тобі ця засохла яблуня зі засохлими яблуками? Зруби її. Чи я можу покликати свого брата це зробити, якщо в тебе немає сил. - запропонувала Акилина.
- Ні! Вона мені потрібна! Це моя нова розробка: молодильна яблуня. Чогось не вистачає, але не можу зрозуміти, чого саме. Я навіть колола собі палець, щоб додати у це створіння свою кров, - але і це не допомогло.
- Дивне молодильне дерево, яке виглядає мертвим. - зауважила дівчина.
- Це тому що моя магія в даному випадку безсила. Коли я омолоджую інших, то одне, а коли намагаюся себе зробити молодшою, це інше. - пожалілася відьма. - Проходь до ставка. Та роздягнися. Поки у воду не заходь. Зараз почнемо.
Акилина підійшла до ставка, який більше був схожим на ставочок. Тільки ось у чому справа: більша частина водневої поверхні була під землею, у дзеркальному відбиванні того самого садочка, що біля оселі Пелагеї. І ніби як у дзеркалі, там, під землею, зображення реального світу чи це видіння, примари, чи привиди повторювали дії людей, що жили на поверхні.
Пелагея почала щось нашіптувати. Спочатко ледве чутно, потім голосніше, ще голосніше, поки шепіт не перейшов у звичайний голос, а потім звук став нагадувати крик, бо вже відьма просто кричала, цитуючи якесь заклинання.
Дерева у саду вирвали свої корені з ґрунту, рушили на одному місці, А потім заходилися по колу навколо води. Навіть та засохла яблуня ожила та рухалася разом з іншими деревами у спільному повільному танці.
Пелагея протягнула свої руки, з яких попрямували до води прямі стрункі промені синього світла. Вода засяяла синім полум'ям. Вода ніби загорілася, палаючи. У полум'і появилися нові відтінки синього, додався блакитний та зелений, десь кольори перемішувалися, створюючи перехідні відтінки, барви змінювались градієнтно.
Різко піднявся стовп полум'я до самих зірок, ніби обпалюючи них. Але ж зірки далеко, - відьмі до них ніколи не дістатися, але вона може скопіювати образ цих зірок та додати до цієї пожежі сріблясним дощем, який трохи загасив язики полум'я. 
Ставок продовжував горіти синім, блакитним, зеленим та їхніми змішаними кольорами та відтінками, вода палала ще й сріблом, яке не з'єднувалося з іншими барвами, відчуваючи себе окремо, бо інколи з цих сріблястих кольорів створювалися фігури, які щось співали, говорили разом з дивною луною, - і все це виглядало нереальним в реальному світі.
- Заходь у воду. - наказала Пелагея оголеній дівчині, яка стояла біля води. - Вогонь не причинить тобі шкоди, бо він несправжній, він чарівний.
Акилина увійшла у воду - і від неї почали відходити дуги.
- Йди на середину ставка. - попросила відьма.
Дівчина пройшла до середини ставка, рівень води залишався їй по пояс.
Навколо дівчини запалав синій та сріблястий вогонь. Волосся розплелося та піднялося високо в небо, граючись з вітром, який подув занадто сильно, але не збиваючи дівчину.
Вітер почав голосити.
- А-а-а-аааа-аа-ааааа-а - співав вітер.
Відьма підхопила мелодію вітра та підспівувала йому.
- А-а-а-аааа-аа-аааа-ааааа-ааа-аа-а-аааааа - в один голос з вітром виспівувала Пелагея.
Потужний вибух енергії вирвався зі старих грудей відьми, що дівчина навіть пошатнулася у воді, хоча була на достатній відстані від жінки, - і потім все скінчилося.
Дерева повернулися на свої місця та застили, виглядаючи так, як звичайні рослини, які ростуть на одному місці.
Темрява настала навкруги, хоча Акилина прийшла вдень і до вечора ще було багато часу встигнути потемнішати.
Кілька хвилин - і світло безхмарного дня повернулося у цей далекий куточок, де жила відьма подалі від людей, щоб ніхто не діставав її зі своїми проблемами.
- Виходь з води. - промовила Пелагея та повернулася до ставка спиною, рухаючись до будинку.
Акилина вийшла з води, швиденько одягнулася та поспішила за відьмою.
- Ай... - дівчина вкололася та поцарапалася кропивою, проходячи біля засохлої яблуні.
Краплина її світло-червоної крові впала на землю під деревом.
Ще одна краплина. Ще.
Ґрунт наповнювався молодою жіночою кров'ю, поки дівчина не зажала місце порізу. Але йти, зажимаючи рану на нозі, було вкрай не зручно. Замість того Акилина випрямилася та попрямувала до ставка, щоб омити ногу, капаючи на землю кров'ю. Підійшла дівчина до ставка - і краплини її крові потрапили до води, яка наповнює та напиває дерева в цьому садочку.
Кров не перестала йти, стікаючи по нозі червоними смужками, бруднючи землю, але земля охоче приймала цю кров, всмоктуючи її одразу, не залишаючи навіть сліду.
Акилина раптово зупинилася біля яскраво-червоної яблуні.
- Це ж засохла яблуня... - здивувалася вона, бачачи перед собою абсолютно живе дерево. - І на ньому червоні яблуні, ніби їх забруднили кров'ю чи... вони і є з крові.... Пелагеє! Твоя яблуня кривава! Це кривава яблуня!
- Так. Твоя кров оживила моє дерево. - прибігла на крик відьма. - Йому не вистачало твоєї МОЛОДОЇ крові, щоб ожити.
- Так воно може тебе омолодити, Пелагеє?
- Сподіваюсь. Треба перевірити. - відповіла стара жінка. - Пішли. Я тобі перев'яжу рану.
- Що я тобі винна за допомогу? - поцікавилася Акилина, достаючи свій гаманець у вигляді мішочка, коли Пелагея вже обробила рану на нозі дівчини цілющою водою, поклала на поріз якесь листя та зав'язала смужками із тканини.
- Нічого. Ти оживила мою яблуню. Цього достатньо.
- Дякую! До побачення!
- Сподіваюся, у тебе все буде добре і не появиться привід до мене приходити.
Акилина пішла.