3 Глава: Перший виклик

Південне Королівство. Сейдмур 1369 рік.

– Ваша Величносте, прибули король та королева Хельсберґи з Шадегольму! Чекають на Ваш візит до парадного двору. – до величезної тронної зали зайшла служанка та у поважному поклоні нахилилась перед троном короля, що височів посеред зали, а зліва та справа знаходились ще два трони менші за розміром, проте такі ж значущі. На троні гордо сидів монарх – король Сейдмуру, а поряд дружина та донька – королева та принцеса.

Король та королева обмінялись поглядами і по черзі встали та спустились сходами, що були вкриті червоним розкішним килимом, донизу. За ними, як найнижча за статусом, спустилась принцеса. Проходячи повз служанку, яка знову гнула спину в поклоні проводжаючи монархів, принцеса мовчки прикликала її до себе рукою і трохи уповільнила ходу. Служанка зиркнула на короля з королевою і нишком підбігла до принцеси.
– Бачила їх, Брітто? – прошепотіла принцеса і трохи схилила голову на бік, щоб краще розчути служницю. Коли дівчата проходили повз величаві колони з білосніжного мармуру, на яких угорі висіли вимпели із гербом королівства, принцеса негайно штовхнула служницю за одну з колон, помітивши, як мати повертається до дівчини обличчям. Ферн нервово смикнула подол блідо рожевої сукні.
– Ферн, – суворим голосом звернулась до принцеси королева, – поспішай, будь ласка. Це невиховано змушувати гостей чекати на нас.
– Перепрошую, матінко. – вона нахилила голову у знак вибачення та поваги до матері, але жінка не звернула на це жодної уваги і швидко повернула своє положення продовжуючи йти поруч з чоловіком. Від різкого повороту поли її оксамитової темно зеленої сукні колихнулись.

Принцеса знову тихо покликала служницю. Дівчина обережно виглянула з-за колони і підійшла до Ферн.
– Ваше Високосте, Його Величність Король Рагнар Хельсберґ має таку бороду, що в ній міг би сховатись цілий гурт мишей.

– Головне, щоб вони не вийшли під час сьогоднішньої вечері. – Ферн скривила посмішку, а Брітта тихо розсміялась, проте всеодно чутно.

– Брітто, перевір покої для Короля та Королеви Хельсберґів і їхнього сина. Ферн, не змушуй мене нервувати, а гостей чекати.
Брітта підбадьорливо посміхнулась принцесі і побігла на інший вихід з тронної зали. Один з тих виходів, який вів до сходів на інший поверх, а потім через кухню, через служницькі кімнати, купу різних комор, потім лабіринт із коридорів, знову сходи на інших поверх, бенкетна зала, знову купа коридорів, скрипторій, і знову сходи, вихід на терасу, перехід в інше крило і ось нарешті гостьові покої. І це ще навіть скорочений шлях, якими користуються всі слуги, аби вони могли пересуватися непомітно, швидко та завжди з’являтися там, де їх потребували, навіть раніше, ніж господар встигав помітити, що щось не так. Ферн теж знала ці шляхи, але вивчила вона їх з іншою метою.
Принцеса дивилась вслід Брітті, чиї кроки все більше і більше віддалялись від тронної зали.

“Наскільки ж ти, Брітто, щаслива? Бігаєш постійно та чужі забаганки виконуєш.”

Така думка миттю промайнула в голові Ферн і зникла так само швидко, як і з’явилась.
– Ферн! – голосно крикнула королева з іншого кінця зали. Вони майже дійшли виходу і принцеса швидкими розмашистими кроками пішла на вихід.

Ферн разом із батьками вийшли до парадного двору в самому центрі якого стояв кам’яний фонтан. Сонячне світло заливало подвір’я, і в бризках води, що здіймалися вгору, спалахувала веселка.

Королівська родина зустріла гостей усмішками щойно вони пройшли лоджією на другому поверсі вид з якої, також виходив на сад. Вони виглядали ще заможнішими, ніж їх собі уявляла Ферн. Проте єдиний, на кого вона звернула увагу – це був принц.

“О, Милостива Доле, він виглядає так, ніби зійшов з портрета, написаного майстром.”

Принцеса приховала свою зацікавлену усмішку та погляд, поправила срібну корону, колір якої завжди підкреслював білявість її довгого та хвилястого волосся і зчепила руки перед собою трохи нижче грудей. Вирівняла спину, розправила плечі та, прикривши очі, зробила глибокий вдих та видих і знову подивилась на гостей лагідно посміхнувшис, як і вчила її мати, а ще нагадувала про це всю дорогу.

“Якщо зараз щось не так зроблю мати мене з’їсть живцем і не подавиться.”

– Сподіваюсь Ільва та Доля будуть до мене сьогодні милостиві. – тихо промовила про себе Ферн і зробила ще кілька кроків вперед встаючи з лівого боку від батька.

– Ваша Величносте, Королю Рагнаре. Радий вітати Вас у нашому дворі. – урочисто промовив батько Ферн та підняв руки до неба і продовжив, – І нехай Ільва та Доля будуть милостиві до нас, Ваша Величносте, Королево Карін. – королева яскраво посміхнулась і протягнула праву руку, заховану у червону оксамитову рукавичку з позолотою на рукавах, королю і той залишив легкий поцілунок на долоні жінки, як того і потребував етикет і продовжив свої вітання.
– Ваше Високосте, Принце Йене. – хлопець м’яко посміхнувся і трохи вклонився виказуючи шану та повагу королівській сім’ї, але щось в цьому жесті та посмішці насторожило Ферн і на мить їй закортіло присипати його землею чи облити водою, проте, коли вона відчула те саме тепло, що накопичувалось в долонях, принцеса мимоволі стиснула пальці і збентежено скосила очі вбік: вода продовжувала журчати у звичайному руслі і принцеса видихнула з полегшенням. Роздався ледь чутний сміх, який одразу привернув до себе увагу всіх.

“Сміється наче хитрючий лис.”

– Ваша Високосте, я майже подумав, що Ви хочете перевірити, чи правду кажуть: якщо кинути у воду срібну монету й загадати бажання, то воно здійсниться… Можливо, навіть того ж дня.

Він нахилив голову, намагаючись зчитати її реакцію:

– Тільки от цікаво — яке саме бажання ви б загадали?