1 Глава: Зустріч перед зорепадом

Денмарк. Північне Королівство. Вестмор. 1538 рік.

– Талія, Айва, прокидайтеся, любі мої. Проспівали перші пташки, а отже час вставати та поратись по господарству. – до невеличкої, стримано обставленої кімнати увійшла жінка невисокого зросту. Вона зробила кілька кроків кам’яною підлогою, прошурхотіла шкіряними черевиками до одного з дерев’яних ліжок і присіла.
– Мамо, дай нам кілька хвилин, прошу… – у подушку, напхану соломою щось нерозбірливо пробурчала дівчина. З-під подушки визирали біляві та золоті як сонце пасма, трохи хвилясті, як наче вітер колише море.

– Айво, час прокидатись. Скоро з кузні повертається батько та Арно, уяви як вони розлютяться, як не побачать на столі сніданку. Талія, – жінка звернулась до старшої доньки. Провела своїми худорлявими пальцями по її обличчю і обережно прибрала кілька темних прядок волосся з її щоки. Талія зажмурила очі і проскиглила. Мати спокійно видихнула повітря з легень, встала та підійшла до вікна і різко штурхонула дві ганчірки, які виконували функцію фіранок, в різні боки. Через маленьке віконце кімнату залило світлом перших сонячних променів. Проте жодна з дівчат не поворухнулась.

З сусідньої кімнати почувся дитячий вереск і жінка ринулась на кухню забрати немовля у молодшого сина, який і досі звикав до розмірів нового мешканця родини. За хвилину крики стихли, а на порозі кімнати знову з’явилась жінка з крихітним малюком на руках.
– Вставайте, дівчата. Не змушуйте мене жбурляти у вас усіляке брудне ганчір’я у спробах добудитись вас. Талія, тобі потрібно сходити на ринок і купити борошна. Айво, а ти піди позбирай яблук. Вночі багацько нападало, я ближче до вечора спечу пиріг. Данте, а ти побався нарешті з малям! – голос жінки вже не був таким ніжним та милим, як кілька хвилин тому.

О так, ця пані була неймовірною. Фрея. Навіть її ім’я все каже саме за себе. Богиня кохання та війни. Такою бачили матір Талії. Вона виглядала тендітною жінкою, з неймовірно виразними рисами обличчя, світлою шкірою і чорним волоссям, але вона була ладна на все. Сильна та незалежна. Ось якою її бачили всі. Її душа була сповнена бойової рішучості, і саме цією рішучістю вона намагалася запалити серця своїх дітей, особливо доньок, адже в світі, де править чоловіча жорстокість, без такої сили не вижити. Отож командний голос матері змусив дівчат піднятись з нагрітих за ніч ліжок та побігти до скрині битись за найгарнішу сукню. Їхня сім’я не була заможною і суконь Талія та Айва мали зовсім небагато, проте більше ніж інші дівчата у містечку.

Отже сьогоднішній поєдинок за улюблену лляну сукню небесного кольору перемогла Талія, яка вже поспіхом натягувала її на білу сорочку, поки Айва копалась у скрині в пошуках іншого одягу.
– О Господи, Айво, облиш це. Ти йдеш збирати яблука у сад, а не на бал до королеви.
– Ти ж вдягла цю сукню, але ти ніби також не на свято до дворян зібралась йти. – буркнула молодша та витягла зі скрині з речами більш менш пристойний одяг. За кілька хвилин до кімнати увійшла мати з наймолодшим членом сім’ї на руках і кинула сердитий погляд на доньок. Проте серйозність в мить сповзла з її світлого обличчя, яке місцями було покрите зморшками. Погляд великих сірих очей одразу став м’якше, дівчинка на руках матері весело та по-дитячому захихотіла. Талія та Айва обмінялися поглядами і посміхнулись. Міра була наймолодшою дитиною та справжнім янголом, який вмів визвати посмішку лише одним своїм сміхом. Як же родина обожнювала це крихітне немовля, яке прийшло в цей світ лише 9 місяців тому та на яке родина чекала з нетерпінням.
 

– Які ж ви в мене гарні, мої донечки. – жінка підійшла до дівчат і на маківці кожної лишила ніжний поцілунок. Вона завжди так робила. Вірила, що її поцілунки оберігають її дітей. Міра, що до цього спокійно сиділа на руках матері ще голосніше розсміялась, спостерігаючи за тим, як жінка віддає частинку своєї материнської любові дівчатам. Дивно, як немовлята все розуміють і відчувають. Неймовірно. З сусідньої кімнати до них зайшов Данте. І хоча з Талією в них була зовсім невелика різниця та сварки між ними виникали часто. Хлопець зробив лише кілька кроків і за мить опинився позаду сестер обійнявши їх за плечі він всміхнувся і трохи прихилився вперед.
– Теж хочу, щоб ти мене у вершечок поцілувала. – канючив він. І хоча материнської любові Фреї вистачало на всіх п’ятьох дітей, до Арно та Данте вона не завжди проявляла ніжність, та сьогодні… Сьогодні ця жінка надто розчулилась. Вона лишила свій поцілунок і на світлій маківці Данте, який так завзято завжди жадав маминої уваги. Напевно з усіх своїх сестер та братів він жадав її уваги найбільше, але отримував найменше і ніколи не розумів чому.
 

Насолоджуючись свіжим ранковим повітрям, яке Талія повільно вдихала та видихала вона ішла на площу. Сонце вже повністю зійшло і гріло своїми літніми променями не лише суху, чорну землю, але й душу дівчини. Відкинувши назад дві коси, які її сестра люб’язно погодилась заплести Талія посміхнулась, згадавши як Айва гарикала на неї, коли вона пручалася і вертілась у різні боки намагаючись втримати на руках Міру. О боги, як же вона любила цю ранкову рутину та невдоволене обличчя молодшої сестри і безглузді жарти та балачки без сенсу, які розповідав Данте кожен ранок сідаючи біля дівчат на лавку у дворі. Вона любила це життя і родину, яка була для неї всім. Талія задумалась про свої ранкові турботи настільки, що й не помітила, як на неї налетів хлопець. Дівчина зачепилась за власну сукню і впала на землю, кошик відкотився в бік, а хлопець навіть не поворохнувся.
– Фрейр, незграбна ти свиня! Дивись куди йдеш! – невдоволено прошипіла Талія. Вона озирнулась і ледь встигла вихопити плетений кошик з-під колес воза, що проїхав зовсім поруч. За мить дівчина піднялась на ноги і зустрілась із зацікавленим поглядом. Хлопець, який щойно збив її з ніг уважно роздивлявся її сукню та зачіску. Темні, як ніч коси, які Фрейр глибоко в душі обожнював і блакитна сукня, яка по особливому личила саме Талії, підкреслювала всі її вигини, а пояс, що вона завжди зав’язувала його на талії, робив її ще витонченішою, ніж зазвичай.
– Вибач, – він винувато поглянув на неї, трохи всміхнувся і почесав потилицю – Сьогодні на площі неймовірно багато людей, тож я тебе навіть не помітив.