Глава 10

Джек був схвильований після сніданку. Він нервово проводив пальцями по волоссю, наводячи ще більший безлад у своїй зачісці. Його милу, феї - подібну Джейн збираються видати заміж за найстрашнішу за чутками людину в місті. Звичайно, Джек знав, що колись настане той день, коли йому доведеться попрощатися з сестрою. Кому може не сподобатися її весела вдача, її величезні очі, кольору молодої зелені, її порцелянове личко, обрамлене білявими локонами, її прочинені коралові губи.

Джек на секунду забувся, зосередившись на спогадах про недавній поцілунок і почуттях, які він викликав у ньому. Джек струснув головою, розбиваючи цей спогад у голові. Він ніколи не забажає своєї рідної сестри. Будь-який шлюб краще, ніж гріховні стосунки між кровними родичами.

Джек згадав, що обіцяв Джейн зібратися перед поїздкою. Жаль, що вона не уточнила, як саме. Скільки він себе пам'ятав, Джек завжди знав, що прогулянки до річки, або до озера, в якому живуть русалки, дуже небезпечні для чоловіків. Мореплавці стверджували, що русалки – найпрекрасніші істоти на планеті. При аварії корабля вони можуть врятувати членів команди, але, якщо чоловік погляне на свою рятівницю, а ще гірше, якщо та його поцілує - життя його закінчено. Чоловік почне цуратися людей, стане похмурим, усі його думки будуть лише про русалку. І, зрештою, він піде до річки і більше не повернеться, щоб назавжди залишитися з тією, що зайняла його серце.

Джеку завжди хотілося глянути на русалку хоч одним оком, щоб перевірити, чи такі вони прекрасні, як кажуть? Він гадки не мав, яким чином Джейн збирається його захистити.

- Куди збираєшся в таку ранню годину? – пролунав голос Володимира.

Джек обернувся і посміхнувся.

- До русалок.

Володимир свиснув.

- Що за жарти?!

- Жодних жартів. Джейн вирішила влаштувати мені екскурсії у світ істот. Вчора ми зустрічалися з кентаврами, а на сьогодні запланована зустріч із русалками.

Джек докладно розповів про поїздку до лісу, до кентаврів та про раптовий напад інквізиції.

- Я ж казав, що чув про війну, що наближається, - зауважив Володимир. - Твої сестри вражають мене.

- Чому? - здивувався Джек.

- Джейн знає, де шукати істот. Британі наводить на мене паніку - мені здається, вона б мене з'їла, якби могла, як тістечко. А Роуз, о, красуня Роуз, холодна, мов крижина.

- Можливо, все через те, що ти давно з нами знайомий. Роуз не звертає на тебе уваги, вважаючи кимось на кшталт брата.

- Я б міг з цим змиритися, якби вона поводилася інакше хоч з кимось. Твої сестри цураються чоловічого суспільства. Ви живете відчужено. Ні, звичайно, ви відвідуєте всякі раути та запрошуєте гостей. Але насправді про вас ніхто нічого не може сказати, окрім того, що ти пишеш розповіді про істот, а твої сестри - чарівні жінки.

Друзі ще трохи обговорили жінок і справи у місті, і розлучилися на тому, що Джек пообіцяв докладно розповісти Володимиру про зустріч із русалками та замовити за нього слівце перед Роуз.

Вважаючи, що блокнота і ручки йому цілком вистачить, Джек вирушив на пошуки Джейн. У кімнаті сестри не було. Британі, що зустрілася по дорозі, теж не змогла сказати нічого зрозумілого. Джеку завжди хотілося гарненько струсити її, щоб подивитися чи спаде з неї ця байдужа сонливість? Джек стримав своє бажання і пішов туди, де завжди знаходив засмучену Джейн. Звістка про майбутнє заміжжя явно засмутила сестричку.

Як Джек і очікував, Джейн була біля фонтану. На подив вона не плакала і здавалося сповнена рішучості. Ось тільки для чого?

- Як ти, Джейн? – обережно поцікавився Джек, не знаючи, якої реакції очікувати.

- Все гаразд, Джеку, - посміхнувшись, відповіла Джейн. - Я хотіла побути трохи на самоті, щоб усе обміркувати.

- І до чого ти прийшла?

- Я погоджуся на пропозицію полковника.

- Але як?! - обурився Джек. - Ти ж чула, що про нього говорять. Я не вірю у втечу його дружин. Все це надто на руку полковнику.

- Я не хочу зараз це обговорювати, - рішуче відповіла Джейн. - Нас з тобою чекає захоплююча пригода, і я не хочу псувати враження. Ти зібрався?

- Я не знав, що мені треба брати, тому обмежився блокнотом та ручкою.

- Про решту подбаю я, - посміхнулася Джейн, підійшла до Джека і ніжно погладила його по щоці. - Я подбаю про те, щоб тебе ніхто не образив.

- Джейн, я ж чоловік, - зніяковіло пробелькотів Джек. – Це я маю піклуватися про тебе.

- Ти й дбаєш. Ти завжди оточував мене коханням і зараз я лише відплачую за твою доброту.

- Ти кажеш так, наче прощаєшся, - тихо сказав Джек, утримавши Джейн за руку. – Я не хочу, щоб ти виходила заміж… за цю жахливу людину.

- Я ж попросила тебе не згадувати про це, - дорікнула Джейн.

Від теплого дотику знову захотілося плакати, але Джейн взяла себе в руки і рішуче звільнила свою руку.

- Ти поїдеш у цій сукні? - змірившись, спитав Джек, розглядаючи легку, синю, батистову сукню Джейн.

- Я б і тебе переодягнула в жіночу сукню, якби цей маскарад допоміг втекти від чарів русалок. Але ніякі перевдягання не врятують від їхньої проникливості. Чоловіків вони відчувають за версту.