Глава 8

Джек гарячково записував усе, про що сьогодні дізнався. Ніколи раніше він не спілкувався із представниками стародавнього світу. Все, про що він писав у своїх оповіданнях, було лише фрагментами не завжди достовірних чуток. Джек навіть зробив невеликий малюнок Орінея. Тепер усі думки Джека були лише про те, щоб зустрітися ще з якимись представниками древнього світу, попередити про небезпеку з боку інквізиторів. Він знав, що не може вимовити своє бажання вголос, але подумки він увесь час повторював: «Хочу побачити фей, хочу побачити фей».

Згадуючи розмову з Орінеєм, Джек намагався зрозуміти, що ж той мав на увазі, коли говорив про те, що феї поруч із Джеком. Як вони змогли сховатися від всевидячого ока інквізиції? Можливо, це хтось із їхньої прислуги? Звісно, за нинішніх обставин жодна розсудлива фея не видасть себе.

Джек почув дзвінок у двері. Хто міг прийти до них у таку пізню годину? Гостя впустили, і Джек почув трубний голос барона Радека. Поспішивши привести себе в порядок, Джек спустився на вечерю.

- Пані Сториш, ви як завжди чудові, - розорявся Радек, цілуючи руку Роуз. - Ви, наче королівська троянда!

- Серед грядки з бур'янами…, - прошепотіла Джейн, стоячи поряд з Джеком.

- Барон, я ж просила звертатися до мене на ім'я, - засміялася Роуз, задоволена компліментом.

- А я просив називати мене Радеком, - зауважив барон. – Вибачте, за такий пізній візит, але я хотів переконатися, що з вашою сестрою та братом усе гаразд. До того ж, у мене є до вас важлива справа, яка може вас зацікавити.

Роуз і Радек замовкли, помітивши Джека.

- Доброго вечора, Джеку, - привітався Радек. – Які ваші успіхи з феями?

- Поки що не увінчалися успіхом. Але я обов'язково знайду їх.

Радек голосно засміявся. Чомусь ця людина викликала в Джеку страшне роздратування і гидливість. Він не міг зрозуміти, як його сестри терплять барона. Адже він явний тиран.

- Кентаврів я вже знайшов. Не думаю, що з феями буде складніше, - прикрасив Джек, тільки щоб примусити Радека перестати сміятися.

- Кентаврів? – здивовано вигукнув Радек. – Я чув, що вони дуже войовничі та не йдуть на контакт із людьми. Навіть інквізиції не вдалося приструнити їх.

- Вони не йдуть на контакт із тими, хто консервативний і дурний, щоб побачити більше, ніж нам розповідає інквізиція.

- Що ж, не буду з вами сперечатися, - Радек виставив руки вперед у примирливому жесті. – Ваша родина справді відкрита для всього незвичайного. Будьте обережні, щоб ваші новаторські погляди не спричинили їй неприємностей. Ваші сестри чарівні створення і заслуговують на подяку за те, що оберігають вас. Сподіваюся, що зустріч з інквізицією буде для вас уроком.

Роуз кинула на Джека суворий погляд, від якого йому перехотілося сперечатися з Радеком. Слова барона були образливі для Джека. Здавалося, що Радек натякає на щось, про що Джек не має жодного уявлення. Який дивний день сьогодні видався? Навколо Джека стільки натяків та недомовок. Можливо, все це було і раніше, просто він цього не помічав.

- Радек, повечеряйте з нами, - запропонувала Роуз.

- З превеликим задоволенням, - барон запропонував Роуз зігнуту руку і сестра, взявши його під лікоть, повела Радека до їдальні.

Джек поплентався слідом.

Радек, Британі та Роуз обговорювали останні плітки. Радек нахвалював талант кухаря. Джек не мав жодного бажання вступати в розмову. Все це здавалося таким дрібним і суєтним. Всіма думками він був на зборах представників стародавнього світу: «Хто там зібрався, про що вони говорять, чого дійшли?»

Джейн теж була тиха за столом. Роуз окинула незадоволеним поглядом її просту сукню, а Джейн зухвало підняла підборіддя і сіла вечеряти: «Не бігти ж переодягатися? Цікаво, з якими важливими справами завітав барон?»

З усіх оточуючих лише Радек знав, хто вони такі насправді. Роуз дійшла висновку, що має бути хоч хтось із цим знанням, щоб допомагати сестрам виконувати бажання. Спочатку вона довго придивлялася до людей, які жили по сусідству, до тих, хто приходив до їхнього дому. Але остаточне рішення було ухвалено після того, як барон загадав своє перше бажання.

…Нехай збоку й здавалося, що він дещо дурний, насправді за цією маскою ховався дуже гострий інтелект. Він спостерігав за сім'єю Сторишів, збирав відомості та робив свої висновки. Одного разу він прийшов до них у гості і завів розмову про якусь юну особу, яка не звертає на нього уваги.

Незважаючи на становище у суспільстві, незважаючи на гроші барона, Христина не хотіла приймати його залицяння. Що, загалом, було зрозуміло. Про барона ходили погані чутки. Звичайно, доказів ні в кого не було, а якщо й були, барон міг змусити будь-яку людину замовкнути назавжди. Тим не менше, говорили про те, що барон насильно утримує у своєму маєтку жінок, використовуючи їх для якихось витончених втіх. У місті вистачало бідних сімей, не кажучи вже про околиці. За бажання, за гроші і, не афішуючи своїх вчинків, можна було придбати будь-якого бідняка у своє повне розпорядження.

Христина була з благородної сім'ї, яка ні в чому не потребувала. Тому ніякими обіцянками та грошима барон не міг умовити батька дівчини видати за нього дочку. У місті навіть почали ходити анекдоти про барона. Це дуже розлютило чоловіка і ще більше підштовхнуло не відступати від задуманого.