Глава 6

Здавалося, весь ліс ожив. З усіх боків лунало цокання копит і свист пращ. Чулися різкі вигуки, накази. Джек не знав, куди тікати. Вони опинилися у центрі битви.

Раптом вони вискочили на галявину, де один із інквізиторів накинув мотузку на Орінея, і намагався підтягти його до себе. Джек здивувався: «Звідки стільки сили у звичайної людини?» Оріней заплутався і не міг допомогти собі. Джек, не довго думаючи, підскочив до інквізитора і вдарив його по голові підібраною палицею. Інквізитор повалився на землю. Джек витяг кинджал, який мав намір подарувати кентаврам і підскочив до Орінея. Джейн стукала зубами і мовчала. Джек розпоров мотузку і кентавр зміг піднятися на ноги.

- Дякую, оповідач. Кентаври ніколи не забувають добрих вчинків.

Оріней схилив голову, підхопив несвідомого інквізитора і зник у гущавині. Джек знову схопив байдужу Джейн і поволік її, як він сподівався, до дороги.

Щойно Джек встиг полегшено зітхнути - звуки битви залишилися позаду, попереду виднівся просвіт - як надія на порятунок померла. На дорозі стояли інквізитори.

- Впіймати їх! - вигукнув один із них команду, коли побачив Джека з Джейн.

Джек зрозумів, що рятуватися втечею безглуздо. Інквізитори могли нашкодити їм, просто вбити. Він різко зупинився, показуючи, що готовий здатися.

- Все буде добре, - Джек встиг шепнути Джейн, яка болісно схлипнула, побачивши інквізиторів.

Інквізитори наблизилися до них із деяким побоюванням. Починало сутеніти. Джек міг уявити, як вони з Джейн виглядають, після пробіжки лісом. Тому він розумів інквізиторів, які не могли розібрати, хто перед ними.

- Ми не істоти! – крикнув він. – Ми злякалися криків у лісі, побачили кентаврів та побігли на дорогу. Неподалік наша карета - можете перевірити.

- Ми всі перевіримо, - запевнив його спокійним голосом один із інквізиторів, зважаючи на все - старший із них. – Після того, як ви проїдете з нами та все нам поясните.

Джек упокорився з такою долею. Він побачив, як з лісу витягують кількох кентаврів - Орінея серед них не було. Кентаври билися в мотузках і кидали прокляття на адресу інквізиторів. Джек з полегшенням зітхнув.

- Інші втекли, - відрапортував молодий інквізитор, витираючи кров з обличчя. – Вони забрали із собою брата Єремея.

- Зате у нас набагато більший улов, - посміхнувся головний інквізитор. - Завантажуйте їх.

Інквізитори почали підштовхувати Джека та Джейн до однієї з карет. Джек оглядався, щоб побачити, як вантажитимуть кентаврів. З небувалою легкістю інквізитори по дві людини буквально закидали кентаврів, що лаялися, в карету.

Джека та Джейн запхали в іншу карету і замкнули двері. Віконець у кареті не було. Джек і Джейн сиділи у повній темряві. Джейн схлипувала. Джек намацав її руку в темряві і міцно стис, намагаючись заспокоїти.

- Ми люди, нас відпустять…

Джейн ще сильніше почала схлипувати. Коли карета рушила з місця, вона притулилася до Джека, і всю дорогу він заспокійливо гладив її по спині і шепотів слова втіхи.

Джек проклинав себе за цікавість. Адже це через нього Джейн повела його до лісу. Через нього інквізиція допитуватиме їх. Джек намагався не думати про те, як багато ні в чому невинних людей ніколи не виходили з заслінок інквізиції. А які ходили чутки про методи допиту...

Нарешті карета зупинилася, двері відімкнули, і Джек постарався спокійно вийти на вулицю, ведучи за собою Джейн. Мовчки, інквізитори підійшли до Джека і Джейн, як ті вийшли з карети і, не даючи озирнутися, повели у величезну будівлю. Джек був упевнений, що втекти від них не вдасться. Їхні обличчя приховували капюшони, і Джеку на мить здалося, що під цими плащами нема людей!

Джек намагався не надто сильно крутити головою на всі боки, щоб не викликати гніву інквізиторів, але те, що він встиг побачити наводило жах. Величезний внутрішній двір був оточений високою кам'яною стіною. Єдиним виходом, який бачив Джек, була брама, через яку заїхали карети з інквізиторами та кентаврами. По двору снували люди у фіолетових плащах. Вони весело перекрикувались, вітали прибулих із вдалим полюванням. Світло смолоскипів металося двором. Джеку здалося, що він потрапив до пекла.

Інквізитори завели їх до будівлі, через важкі двостулкові двері та Джека оточив могильний холод. Він міцно стискав руку Джейн, відчуваючи її тремтіння. Тут усе було кам'яним: підлога, стіни, стеля. Здавалося, що цей коридор вирубано у камені. Жодних прикрас, нічого, що могло б сказати про особистості мешканців цього житла. Інквізитори – аскети.

Безліч поворотів збили Джека з напрямку. Йому здавалося, що інквізитори водять їх колами. Але, нарешті, подорож закінчилася. Інквізитори відчинили одну з дверей і вштовхнули Джека з Джейн у приміщення - черговий кам'яний мішок. На підлозі валялася солома, куди й опустилася знесилена Джейн. Джек сів поруч. Добре, що тут горів смолоскип, це хоч трохи заспокоювало. Хоча, про який спокій могла йти мова? Вони були у в'язниці!

Джейн обхопила коліна і сиділа, тихенько розгойдуючись з боку на бік. Джек з болем глянув на неї. Він має бути сильним заради Джейн, не повинен піддаватися паніці.

- Джейн, - посміхаючись, звернувся він до сестри. - Все буде в порядку. Ми скажемо, що пішли в ліс за грибами. Це пояснить і наш одяг. Коли почули звуки битви, злякалися, кинули козуби і побігли до дороги. От і все. Ми не потрібні інквізиторам.