Частина 13 «Хрещена мати? Серйозно?»

Ніколас-Марко Луккезе

- Хрещена мати? Серйозно? – запитує Ніколас друга. – Реально чорт?!

- Вона провела свою агітацію і люди її підтримали, а хто не підтримає вона вб’є. – говорить Шейн. – Марко вона дівчина, що вона може? Нічого, підкупимо людей вони почнуть бунти і ти просто захопиш Сицилію от і все!

- Ти правий Шейн, але розкажи мені все про цю дівчину, я уперше чую її ім’я, Ізабелла. – зацікавлено промовив Ніколас.

- Повне ім’я Ізабелла-Агнес Кастільйоне. – говорить Шейн і Ніколас його перебиває.

 - Кастільйоне?  - здивовано питає Нік. – Я думав просто якась прийшла, чого зразу не сказав хто вона.

- Вона донька Оскара і його ж вбивця, дівчині двадцять років, брат-близнюк Альдо помер в шість років. Ізабелла у нас вбивця, в п’ятнадцять вбила першого чоловіка, потім була два роки в жіночому пансіоні. У сімнадцять знову вийшла заміж та вбила другого чоловіка, а потім батька.  – розповідає Шейн, а Нік уважно слухає попиваючи  алкоголь. 

- Вона не могла все це сама, за нею хтось стоїть. – говорить бос.

- Так, ти правий, Матіас знайшов своїх людей в Італії і розпитав про цю дівчину. По його словам вона чоловік у спідниці, вчора і сьогодні її постійно супроводжує Бруно, рідний брат матері Ізабелли. Бруно довгий час був солдатом у Оскара, потім батько Ізабелли вигнав його, зараз ким він буде не відомо. Але ясно, що він приближений до Ізабелли.  – пояснює Шейн.

- Я хочу побачити її. – говорю я. – Дай мені фото.

- Тримай. – друг передав мені фото. На фотокартці була зображена пара, прекрасна сіроока дівчина з коричневим волоссям і старий чоловік з бородою. Дівчина… вона була прекрасна, довге волосся, смуглява шкіра від засмаги і сіро-блакитні очі як дві великі намистини, а вуста її були немов зачаровані. Здається я вже бачив цього янгола, але не пригадаю де і коли.

- Хто цей чоловік біля неї? – запитав я.

- Шістдесятирічний Чиро Лейхі, її другий чоловік, - я роздивляюся кожну деталь ї обличчя. – Тут їй сімнадцять.

- Виглядає як янгол так? – питає Ніколас дивлячись на фотокартку.

-  Не знаю янгол не янгол, вона Кастільйоне і ти поклявся вбити весь їхній рід, пам’ятаєш? – з грубим тоном запитав Шейн. Я відірвався від фото і задумався, Кастільйоне…. клята родина через яку померла мати і я повинен вбити їх всіх навіть якщо вона красуня.  Але мене досі турбує питання де я її вже бачив? Зробивши ковток з келиха Ніколас поринув у спогади на десять років назад.

Десять років тому, Сицилія 2007 рік.

На мої плечі лягла велика ноша, батько помер і тепер всім керую я. Клятий Оскар продовжує далі вбивати людей, яких вже майже не має. Я лечу на Сицилію аби поговорити з ним, незважаючи на нашу ворожнечу нам потрібне тимчасове перемир’я. Я добре проробив свій план в голові, порівняно з нами Оскар набагато слабший в нього немає шансів тому він повинен погодитися.

Чоловік летів на приватному літаку, салон всередині був прекрасним, повз Ніколаса пройшла стюардеса він подивися на її сідниці і посміхнувся. За хвилину ці двоє були у кімнаті для стюардес, він притис жінку до стіни, красиво пальчиками піднімаючи її спідницю до верху. – Мммм… - простогнала дівчина коли Ніколас увійшов в неї. – Так… - чоловік схопив стюардесу за волосся на потилиці залишаючи поцілунки на її шиї.

- Я зараз… - промовила жінка і чоловік збавив темп,відпустив волосся, він поцілував стюардесу і вийшов з неї.  – Ей! Я думала ти продовжиш. – обурливо сказала дівчина, але Нік не звертав на неї уваги поправляючи штани і зачіску. – Дорогенька я не кінчаю в повій. – відповів чоловік закручуючи собі на палець волосся стюардеси. – Приведи себе до ладу і одягни довшу спідницю. – сказав Нік та повернувся у салон. 

- Віктор жаліється на безлад в таборі. – говорить чоловік навпроти мене. Найкращий друг батька Олівер Чизаро вірний і надійний, при батькові був радником в мене він ж підручний трохи вище капо і більш приближений до дона. Табір – так в нас називають угрупування підлеглих капо в  даному випадку Віктору Муру. – То хай втихомирить людей це входить у його обов’язки. –  серйозно відповідає Ніколас.

- Люди обурені, Оскар продовжує наступати ти щось збираєшся робити?  - запитує Олівер. Війна…війна п’ятнадцять років вже тягнеться дуже довго, батько старанно захищав території від Кастільйоне, але так і не вбив самого Оскара, останні п’ять років він майже нічого не робив, всім займався я.

Ні Ніколас, ні батько не хотіли війни, але підступний Оскар почав перший, його замахи на життя Альфреда і вбивство Карен спровокували початок довгої ворожнечі. Я можу зараз приїхавши на Сицилію вбити Оскара тай все, але ні я хочу щоб він страждав. Спочатку я буду зривати важливі угоди, все більше і більше вбивати його людей, підніму бунти в Палермо, переманю на нашу сторону всіх мафіозі, він залишиться голим і босим. Його мафія розвалиться, як паперовий будиночок. Оскар втратить все, а потім я власноруч заберу і його життя.

- Потрібен час. – спокійно говорить мафіозі.

- В нас немає часу, всім набридло чекати! – голосно сказав Олівер і Ніколас зірвався з місця. –З най своє місце! Не забувай хто перед тобою! Я вже не син Альфреда я Дон Чикаго, твій бос. Як я сказав так і буде тільки попробуй мені перечити ти знаєш який я коли злий. – чоловік був не на жарт розлючений, всі до нього ставилися як до татового синочка, малого і не вмілого боса, але пора вже зрозуміти він не такий.  

Будинок Кастільйоне.

 – Зброю на стіл. – говорить один з охоронців до Ніколаса, той виймає пістолет з кобури й кладе на стіл за ним повторює Олівер і два охоронця дона.

– Я вас проведу. – показуючи рукою на сходи високий чоловік у чорному костюмі двійка.

- Томас, Ной ви залишаєтеся тут разом з Олівером. – говорю я чоловіками і йду за людиною Оскара. Ми піднімаємося на другий поверх як із за кутка вибігає собака, велика порода доберман, а за нею дівчинка.