Частина 3 «Смерть приходить не очікувано»

Ніколас-Марко Луккезе

Ранок, подвір’я родини Луккезе

Моя мама лежала на зеленій травичці в білесенькій сукні, а на грудях у неї була велика червона пляма. Я побіг до мами і присів біля неї, її очі були закриті. – Мама? Матуся… - звав маму хлопчик, але вона мовчала. – Тато!!!

Маленький Ніколас почав кликати тата і на його крики прибіг Альфред від побаченого він кинувся до тіла дружини і сина.

- Таточко чому мама мовчить? Вона спить? Тато?! – чоловік підійняв голову дружини і поклав собі на руки він зовсім не чув сина, в нього на руках лежала мертва Карен пуля прострелила її груди, під тілом лежала записка. Альфред відкрив її і прочитав але не вголос, потім вже прибігла охорона, мене намагалися відтягнути від матусі, але я не хотів йти.

- Тато! Татусь! – я кричав зі всіх сил і ось нарешті тато відгукнувся на мої крики, мене відпустили і я побіг до тато міцно обіймаючи його за ноги. По щоках дитини текли сльози, батько присів біля хлопчика. – Ніколас ти вже дорослий і знаєш в я кому ми світі живемо. Твоя мама вона…. Відправилася на небеса її забрав злий демон Оскар Кастільйоне і коли ти виростеш ти вб’єш його, чув?

- Чув татко…. – зі сльозами на очах сказав син притуляючись до татка.

***

Тітка Лорен, сестра мами тримає мене за руку, ми вийшли з машини і прямуємо до місця захоронення. Зібралося багато людей, деяких я бачив вперше, всі вони висловлювали слова співчуття татові. Сьогодні вранці я проснувся в ліжку не один, біля мене лежав татко він обіймав мене, а на щоках були сльози я вперше бачив його таким.

Моя мама лежала в чорній труні, на руках у неї лежали червоні троянди, а темно-коричневе волосся було гарно вкладено. Вона була неймовірної краси навряд чи я колись ще побачу таку красуню, як моя Карен.

Тато і брат мами попрощалися з матусею, кожен з присутніх поцілував руки жінки в знак пошани до роду Луккезе.

- Смерть Карен невипадкова, до сьогоднішнього дня у нас з Кастільйоне були не найкращі відносини, але тепер я оголошую війну Оскару Кастільйоне! - сказав батько всім присутнім, а потім подивився на мене, він дивився прямо мені в очі, його погляд був серйозним та навіть агресивним. Зараз він не татко і татусь, він дон Альфред Луккезе який оголосив війну, криваву….! Тато сказав що Кастільйоне наші вороги і я коли виросту повинен знищити їхній рід аби мама знайшла свій спокій. Я дав обіцянку і виконую її!