45

- Ти божевільна, - прошипів Геррі, оглядаючись на всі боки. Тихо рипнули, зачиняючись, старі двері кабінету. Елері пройшла вперед і прислухалася до звуків всередині.

- Ти робиш найкращий вчинок у своєму житті! - радісно прошепотіла Кіра. Від збудження у неї тремтіли вушка та крила.

- А ну циц, обидва, - шикнула на них Елері та звірятка одразу притиснули вуха.

Сонячне проміння лягало на довгий стіл біля стіни під вікнами та торкалося книжок і тек у шафах на протилежній частині довгого кабінету. Він був поділений стелажами на кілька секцій і від вхідних дверей Елері не могла зрозуміти чи є хтось всередині. Вона тихо кралася вперед, наче злодійка. Хоча в Академії Проклятих вона завжди була бажаною гостею. Але зараз усередині все вібрувало від напруги.

Куниці причаїлися на плечах дівчини.

- Начебто, нікого немає, - вимовила Кіра і принюхалася. Її маленький носик смішно засмикався. Елері визирнула з-за стелажа і впевнилася у правдивості слів куниці. Дівчина кинулася до потрібного їх сховку, а куниці стрибнули на довгий стіл.

- Дивись яка прикраса! - Геррі схопив пір’їну, що лежала на стільниці, розвернувся та швидко встромив її у хутро Кіри над лівим вухом. Друга куниця скоріше замахала лапками і крилами, намагаючись скинути червоно-чорне перо. Їй це вдалося не одразу.

- Ти що вигадав? - обурено вигукнула Кіра. Нарешті змахнула пір’їну, подивилася на неї з відразою: - Я не ношу прикраси!

- Це тому, що ти і без них прекрасна? - Геррі насмішкувато примружив очі, стежачи поглядом за рухами куниці. Та здивовано застигла на місці. Навіть Елері розгублено глянула на вихованця через плече. Але Кіра стрепенулася і пирхнула:

- Ні, це тому, що я не людина!

- А мені здається, тобі пасувала пір’їнка, - Геррі підняв річ і задумливо покрутив у лапці. Кіра тільки хитнула головою і скоріше стрибнула на підвіконня, пробігла по ньому вперед і заскочила на поличку стелажа, звернулася до Елері: - Як він виглядає взагалі?

- Це кулон, - Елері зосереджено оглядала одну поличку за другою. Усі вони були усіяні різноманітними амулетами, артефактами, просто прикрасами, статуетками та пам’ятками. - Темне срібло та чорний камінь.

- Не надто примітний опис, - пробурмотіла Кіра. Вона почала перебирати речі, придивляючись до кожної з них, аж раптом здригнулася. Геррі став поруч і озирнувся:

- Ми тут пів дня шукати можемо.

- То можливо, ти підеш на іншу полицю? - Кіра хижо звузила очі.

- На іншій полиці я буду надто далеко від тебе, - Геррі хитнув хвостом і схилив голову набік, а Кіра закотила очі:

- Який же ти нахабний! У нас взагалі-то зараз важливе заняття! Від нас життя залежить!

- А може моє життя теж під загрозою! - Геррі раптом похитнувся. Він драматично підняв лапку, приклав її до лоба і закотив очі: - У мене щось із серцем. Тільки-но я побачив тебе, як воно перестало мене слухатися.

Кіра смішно смикнула носом, відклала білу статуетку, яку тримала у лапах, підійшла до Геррі і тицьнула його в груди. Компаньйон Елері не очікував такого. Він тонко верескнув, втратив рівновагу і впав. Але встиг розправити крила та приземлитися. Ображено вигукнув:

- Ти безсердечна!

- А ти безсовісний! - не лишилася в боргу Кіра. - Припини дуркувати і допоможи знайти амулет. А тоді вже поговоримо з тобою нормально.

За три стрибки Геррі знову опинився навпроти Кіри. Вона схрестила лапки на грудях і прискіпливо подивилася на співрозмовника.

- Дійсно поговоримо?

- Ну ти як маленький! - простогнала Кіра. - Так-так. Шукай давай!

Геррі задоволено усміхнувся і запевнив:

- Зараз усе буде! Дайте дорогу професіоналу!

- Спізнилися, - з тихим сміхом повідомила Елері. Вона підняла руку і тримала у пальцях срібний ланцюжок. Зовсім непримітна річ з круглим пласким каменем настільки чорного кольору, що наче поглинав світло, як маятник прокачувався перед її обличчям: - Я знайшла те, що нам треба.

Кіра і Геррі одночасно видихнули, стежачи поглядами за відьомським артефактом.

- Що він робить?

- Поглинає світло і створює пітьму, - Елері хитро посміхнулася, підкинула амулет та спіймала його.

- А його не знайдуть при огляді? - Геррі підповз ближче і придивився як у чорному камені переливався морок.

- Сподіваюся, що вони не стануть обшукувати вагітну жінку, - Елері скривилася і теж придивилася до онікса. - А амулет я надійно сховаю. Поки на нього не потрапляють прямі промені світла, він не активний та не випромінює магії. Це ж відьомський артефакт, а головна риса відьом - вміння ховатися.

Раптом скрипнули двері. Почулися швидкі кроки, що наближалися. Елері злякано застигла і перезирнулася з куницями, а потім скоріше сховала руки за спину.

- Таїро? - місис ат Рогад усміхнулася, дивлячись на давню знайому. Вона виринула з задумливості та здригнулася, і ошелешено глянула на колишню викладачку.

- Елері? - перепитала наче не впізнала.

- А я думала, що ти вже пішла в шпиталь, - Елері обережно переклала кулон з оніксом в кишеню, скориставшись тим, що Таїра відволіклася на куниць.

- Трохи затрималася, - сказала відьма, знов обертаючись до Елері. - А що ти тут робиш?

- Я… - місис ат Рогад розгублено глянула на стіл, та схопила першу ліпшу книгу: - Вирішила взяти з собою у шпиталь матеріали. Думаю, мені може стати нудно очікувати.

- Гадаєш народжувати нудно? - у відьми вирвався нервовий смішок. Та Елері зараз думала зовсім про інше. Вона проковтнула і знизала плечима. Відьомський артефакт починав пропалювати кишеню.

- Думаю, що у мене ще є кілька днів, але нервовий чоловік буде наполягати на моєму перебуванні у лікарні.

- Тобі допомогти? - невпевнено перепитала Таїра, але Елері нервово похитала головою:

- Ні-ні, дякую, - вона скоріше рушила до виходу, оминувши дівчину, але раптом зупинилася. Притиснула до себе книгу, назву якої навіть не прочитала і повернулася до колишньої учениці: - Хоча… є питання щодо відьом.