42

Очі звикли до світла швидко. Озирнувшись, я побачила як Румія Хінок віддаляється від камери. Вона крокувала вперед, зчепивши руки за спиною, та не оберталася.

- Айро?

Питання прозвучало так тихо і невпевнено, ніби чоловік сумнівався, що він дійсно мене бачить. На мить я застигла. Декілька довгих секунд вагалась, але все ж повільно обернулася.

Ґрейн стояв навпроти мене. Нас розділяли кілька кроків. Невелика камера, у якій були тільки два стільці, ліжко, прикріплене до стіни, та вікно під стелею, уся була яскраво освітлена. Здавалося, що золотаве сяйво випромінювала кожна річ та навіть стіни, стеля і підлога. Наче саме повітря у камері блищало.

Ми зупинилися, не знаючи що робити.

Я дивилася на Ґрейна, наче хотіла назавжди запамʼятати його чорне волосся, прямий ніс, багряні очі з червоними блискітками, бліді губи та оксамитову шкіру. Його сорочка забруднилася. Напевно, йому не встигли ще видати новий одяг. Обшукали та кинули у камеру.

Мої ноги не слухалися. Здалося, що коліна більше не згинаються. Але я все ж змогла трохи наблизитися.

Ґрейн дивився на мене. Чіплявся поглядом за руки, за волосся і обличчя, шию та плечі. Наче перевіряв чи все зі мною добре.

Я зупинилася, коли відстань між нами скоротилася до метра. Ближче я підійти не зможу.

Переді мною, наче мильна бульбашка, переливалася різними кольорами від рожевого через синій і до жовтого, невидима стіна. Це був додатковий захист, який зазвичай встановлюють у кімнатах перемовин. Але у цьому приміщенні він був просто у камері. Ця стіна пропускає неживі речі. Можна просунути тацю з їжею чи передати папери на підпис. Але якщо спробувати просунути руку, захисна магія почне її спалювати. Пройти через таку стіну - самогубство. Залишені опіки будуть несумісними з життям. Надто болючий та принизливий спосіб самогубства, але досить дієвий засіб для влаштування перемовин.

- Ти добре почуваєшся? - хрипко спитав Ґрейн. - Ти схудла.

Я подивилася йому у вічі та стиснула пальці в кулаки. І він ще питає чи все добре у мене?! Це він зараз у вʼязниці! Не мені, а йому загрожує страта!

- Навіщо ти прийшов?! - процідила крізь ікла, вкладаючи у питання всю злість на ситуацію у якій я опинилася. Ґрейн навіть здригнувся від цього питання, наче я вдарила його. Але все ж відповів:

- Я мав поговорити з тобою.

- Отак?! - я викрикнула це слово і вказала рукою на стіни камери: - Так ти хотів поговорити? У вʼязниці? Чи ти збирався щось крикнути мені з ешафота?!

- Айро, будь ласка, послухай… - Ґрейн спробував простягнути руку вперед, але його пальці потрапили у зону дії невидимої стіни. Демон зашипів та відсмикнув руку. Шкіра миттєво почервоніла.

- Обережно! - з мене вмить злетіла уся злість. - Ця магія не пробачає помилок, - я провела пальцями по тонкій межі стіни, відчуваючи коливання енергії. - Вона тут з часів, коли вʼязницю тільки будували…

- Я знаю, - прошепотів Ґрейн, змушуючи мене повернути до нього голову. - Я бачив як будували цю вʼязницю.

Він стиснув вуста та обвів поглядом приміщення. Я розгублено насупилася.

- Про що ти кажеш? Її збудували перед революцією. Це було понад пʼятдесят років тому.

Губи Ґрейна зігнулася у сумній посмішці:

- Саме так, Айро. Ця вʼязниця стала останньою краплею у переповнену чашу людського терпіння. Вона будувалася проти повстанців і будь-кого, хто не погоджувався з рішеннями імператорської родини, - чоловік говорив так, наче дійсно знав задуми тих, хто віддав наказ збудувати це страшне місце. Він глянув мені за спину, наче щось там побачив. Я не втрималася і обернулася. Жовті великі очі прискіпливо дивилися на нас. Тару застиг у дверях, хитнув обома своїми хвостами, але не побачив ніяких порушень і повільно рушив далі коридором. Я обернулася до Ґрейна. Він сховав руки у кишені та продовжував дивитися услід звіру. - Мій батько створив тару. Він взагалі обожнював схрещування різних видів. Тоді це ще не було заборонено законом. Імператорська сімʼя не переймалася питаннями моралі, коли був шанс отримати собі додаткового сильного слугу. Колись я вигодовував кошенят тару - перших сторожів цієї вʼязниці - власними руками, мив та годував маленькі сліпі хутряні грудки, а зараз їх нащадки чекають на мій необережний крок, щоб кинутися і розірвати.

Ґрейн знову подивився на мене. Тепер і я відзначила, що його очі червоні від втоми, а шкіра бліда, хоч це і маскувало золоте сяйво. Але все ж чоловік був виснажений. Можливо, він як і я, не спав ночами? А до того ж він продирався крізь щити, які зводили навколо Шедана. Скільки ж сил йому взагалі довелося докласти, щоб пробитися до мене?

- Здається, ти мариш, - я похитала головою. - Вони тобі нічого не давали? Можливо, воду чи…

- Мене не отруїли, - швидко сказав він. Вкусив нижню губу, розмірковуючи що сказати, а потім спитав: - Вона ж тобі сказала? Про те, що вони мене забирають.

- Сказала. Румія сказала, що Міністерство не віддасть тебе ні Ізаріді, ні Моріоні. Ти знаєш чому? Що ти накоїв?

Ґрейн усміхнувся. А у мене защемило серце. У нього була така гарна усмішка, що я не могла відвести погляду.

- Бо я не повинен тут бути, Айро, - слова прозвучали тихо та приречено. Я повільно ковзнула поглядом з вуст по носу і до очей чоловіка. Він дивився на мене з ніжністю і сумом: - Я не повинен жити у цьому часі. Я потрапив сюди випадково, і вони це встановили. І тепер вони повинні мене розвіяти, тому що повернути мене у мій час неможливо.

- Як? - я ошелешено відступила на крок. Кілька секунд мовчки дивилася на Ґрейна, намагаючись усвідомити, що почула. З кожною новою деталлю ця історія здавалася мені тільки більш заплутаною. Труснувши головою, я вимогливо попросила: - Розкажи мені все! З самого початку. Тільки правду. Я хочу знати все!

- Добре, - Ґрейн легко здався. Він показав вбік: - Візьми стілець. Розмова буде довгою, - та він сам себе обірвав, невпевнено глянув у бік дверей і з гіркотою в голосі виправився: - Наскільки нам це буде дозволено.