39

- Виведіть звідси міс ат Нарі, - Румія навіть не підвищила голос. Вона не застосовувала ні магію, ні артефакти, але її фразу я легко розібрала через увесь галас, що здійнявся зараз навколо.

Спершу я навіть не чинила опору, коли Крайт вже без церемоній просто схопив мене і потягнув геть. Я дивилася на блискучий кокон, у якому мав знаходитися Ґрейн. Навколо нього зібралась дюжина жандармів та п’ять працівників Міністерства Підглядань. Вони накидували на сяйво усе нові стримуючі заклинання.

Мене привело до тями відчуття кігтиків, які подряпали шкіру. Щось наче прослизнуло мені за комір сорочки.

- Стійте, ні! Дайте мені з ним поговорити! - я спробувала вивільнитися з рук Крайта, але він тримав міцно.

- Айро, це небезпечно! Він вбивця! - шипів мені на вухо чоловік. Але я не припиняла вириватися:

- Він не завдасть мені шкоди! Пусти мене!

- Не пущу!

- Ви поговорите, - Румія дістала другу цигарку і підпалила її від недопалка. Глянула на мене: - Але після того, як злочинець опиниться за ґратами.

Я безсильно обвисла на руках Крайта, і він скористався цим. Розвернув мене та швидко повів до виходу з урядового кварталу. А я нарешті усвідомила, що своїми діями допомогла спіймати Тіньмара.

Опустивши голову, я пленталася вулицею і більше ні на що не звертала увагу.

- Що там сталося? - Дорайн накинувся на Крайта, ледь ми вийшли за огороджену територію. Тут уже збиралися перехожі, вони перемовлялися між собою, зацікавлено зазирали за спини жандармам. Звісно, були тут і всюдисущі журналісти, вони спробували причепитися і до Крайта, але демону вистачило одного погляду, щоб репортери обрали собі нову жертву.

- Тіньмара спіймали, - відповів головний прокурор Шедану.

Я підняла голову і побачила перелякані очі Елері. Вона повільно підняла руку і закрила собі рот долонею. На її плечі нервово озирався Геррі. Загір та Дорайн тільки багатозначно перезирнулися.

- Я відвезу тебе та Елері додому, - невдоволено промовив Дорайн, але я вперто хитнула головою:

- Ні! Спочатку я поговорю с Ґрейном. Та Румія Хінок пообіцяла, що я зможу поговорити з ним, коли він опиниться у в’язниці.

- Та чого ти до нього причепилася? - прогарчав Дорайн. Він схилився ближче до мене, зазирнув в очі. У його палаючих сірих райдужках плескалася лють.

- А ти не розумієш? - прошипіла я йому в обличчя, старанно стримуючи сльози. Мені здавалося, що всередині одна за одною вибухають цілі зірки. Понизивши голос до ледь чутного шепоту я видихнула: - Він моя пара!

На мить мені здалося, що Дорайн готовий мене вдарити. Наче йому було настільки огидно почути ці слова, що його обличчя спотворилося: риси загострилися, сіра райдужка наповнилася червоним відтінком. Та він не поворухнувся. А от Загір та Крайт все ж схопили чоловіка та змусили відійти.

- Та ти цього не знаєш напевно! - повторив свій аргумент Дорайн, стряхнувши з себе руки друзів. - І зараз ти збираєшся накоїти дурниці!

- А коли ти зрозумів, що Елері твоя пара? - я втратила самовладання і сама підскочила до Дорайна, підвищивши голос. - І як би ти вчинив, якби зараз у в’язницю забирали її?!

Чоловік зчепив зуби. Я побачила як під його шкірою заходили жовна, але не відступила:

- Припиніть розповідати мені, що я помилилася! Тільки я знаю, що відчуваю! І не вам мені наказувати! Я поїду до в’язниці та не повернуся, поки не поговорю з ним!

Я з викликом дивилася на Дорайна. До мого сорому злі сльози вже ж виступили на очах, хоча я намагалася їх стримувати. Друг не хотів миритися з моїм рішенням. Його запальний характер я добре знала і готова була до нових випадів, але раптом Дорайна схопила Елері. Вона вчепилася у його руку, наче тонула, зазирнула в очі та тихо попросила:

- Будь ласка, нехай Айра поїде туди. Ви можете її супроводжувати. Краще з вами, аніж вона знову втече. Тим паче, що там їй нічого не загрожуватиме.

Дорайн розгублено подивився на дружину, потім перезирнувся з друзями. Лише в останню чергу глянув мені в очі.

- Добре, - нарешті вимовив він. Я відчула, що усе всередині нього чинило спротив цій ідеї, але демон вирішив: - Поїдемо разом. Поговориш з ним.

Тільки у цю мить я змогла зробити нормальний вдих. Вдячно подивилася на подругу. Вона здалася мені надто блідою.

- Елері? - я насупилася та зробила крок до дівчини. Вона лише хитнула головою, ховаючи очі:

- Все нормально. Ви їдьте, а я…

- Кохана?

Дорайн встиг підхопити Елері на руки, коли та похитнулася. Мені дістався погляд зелених очей, а потім повіки її закрилися.

- Та щоб тебе! - прогарчав Дорайн. - Треба в шпиталь!

- Я відвезу вас! - занепокоєно вимовив Загір. Дорайн кинувся до магмобіля, а ректор Голданарі запитливо глянув на мене. Моє серце стиснулося від тривоги, але я розуміла, що нічим допомогти Елері не зможу, і тому я зробила крок назад. Раптом до мене підскочив Геррі:

- Я за нею нагляну! Швидше їдьте до шпиталю!

Загір наче цього і чекав. Він одразу зірвався з місця та побіг за другом. А я здивовано глянула на звірятко, яке швидко застрибнуло  мені на плече. Він з доброї волі залишив Елері у такій ситуації?

- Я поїду з тобою, - попередив Крайт. Я провела поглядом магмобіль, що швидко поїхав у бік шпиталю, а потім повернулася до друга. Але нічого сказати не встигла.

- Містере ат Маніл! - вигук змусив нас обернутися до працівника Міністерства Зовнішньосвітової розвідки. Я впізнала у ньому чоловіка, який володіє темрявою. Зараз придивилася уважніше і відчула мітку на його аурі, яка попереджала усіх навколо з ким вони мають справу. Він зупинився навпроти нас та сказав: - Терміново потрібна ваша присутність.

Крайт тільки роздратовано цокнув язиком, кинув на мене швидкий погляд і спитав:

- Що там?

- Приїхав логофет та міністр оборони, вони вимагають, щоб ви приєдналися до них. Зараз вони з міс Хінок. Що саме сталося не можу знати.