38

Пальці Елері стискали моє запʼястя, а я намагалася усвідомити те, що тільки-но почула.

Тіньмар тут?

В самому центрі Ізаріди? У Шедані?

На що він взагалі сподівається?

Зараз я оточена не простими щитами, навіть не дзеркальними, якими вихвалялися канібали, а тими, які розроблялися проти носіїв темряви. Вони хоч і не є абсолютним захистом від пітьми, але працюють таким чином, щоб відштовхувати та плутати.

Міністерство Зовнішньосвітової розвідки дуже давно вивчає людей і демонів з даром темряви. Усіх обдарованих вони забирають собі. Ніхто не знає стільки про здатність контролювати тіні, як працівники Міністерства Підглядань.

Вони не могли ігнорувати той факт, що якщо Тіньмар вирішить прийти, то це йому вдасться. Але вони точно збиралися його обдурити та затягнути у пастку. Скоріше за все вони використають проти нього людей з таким самим даром, але точно не будуть сподіватися на чесну перемогу.

Щоб повністю позбавити Ґрейна сил їм доведеться спіймати його, посадити у вʼязницю для відьом та оточити його артефактами, що поглинають морок. Жодної тіні не лишиться біля Ґрейна, і тоді він втратить можливість не тільки чаклувати заклинаннями, а й наказувати темряві.

І я знала, що саме це збирається зробити Румія Хінок.

Загір знову заговорив. Тепер уже до Елері. Здається, я чула її голос за секунду до цього. Але не змогла зосередитися на словах. У моїх вухах звучало монотонне гудіння, а перед очима все пливло.

Та все ж остання думка надала мені сил.

Якщо вони спіймають Ґрейна, то стратять його.

Я зірвалася з місця, більше ні про що не думаючи. Висмикнула свою руку, відчуваючи як чужі нігті лишили на шкірі червоні лінії. Елері гукнула мене, але я не звернула увагу. Грюкнули двері. Ззаду почулися голоси жандармів, але я з усіх ніг бігла вулицею вперед.

Будівля Міністерства Підглядань стоїть на природному джерелі магії, вона роками вбирала у себе заклинання та обряди, насичувалася аурами працівників. Вона здатна ставати порталом між світами або блокувати магію. Якщо Румія зібралася схопити Ґрейна, то заманювати його вона буде саме туди!

Я зупинила магмобіль, ледь не вистрибнувши під колеса. Пропустила повз вуха лайку водія. Тільки повторювала, що мені треба в урядовий квартал. Чоловік взяв гроші та, нарешті, замовк. Магмобіль ривком рушив вперед. Я вчепилася у крісло та вдивлялася вперед. Побачила пожвавлення, коли ми під'їжджали до центру. Нервово визирала з різних вікон, намагаючись зрозуміти що відбувається. Тут було надто багато жандармів. Слідчі та робітники Міністерства Внутрішніх Справ хоч і були у цивільному одязі, але все одно привертали увагу. Усі озиралися, метушилися. Звичайним перехожим наказували забиратися далі. Магмобіль зупинився.

- Дорогу перекрили, - промовив водій. - Здається, в урядовий квартал не пускають. У них там план “Перехоплення” чи що? Міс? 

Але я більше не слухала. Я вискочила з магмобіля посеред дороги, де він зупинився та побігла прямісінько до червоної мотузки, яку натягнули жандарми. Якийсь чоловік сварився з правоохоронцями, голосно кричав щось про невідкладні та термінові справи, за його спиною стояли ще двоє, ці поки що мовчали і тільки намагалися роздивитися що відбувається. Жандарми стримували натиск, а я скориставшись цим, перескочила мотузку і помчала вперед. Встигла закрити себе щитом, і тільки відчула як один з жандармів спробував мене зупинити, але це йому не вдалося.

- Міс, стійте!

Але я тільки прискорилася.

Мені треба його побачити!

Зараз здавалося, що це життєво необхідно. Ніби я можу померти, якщо не наближусь до Ґрейна. Наче мені вистачить тільки одного погляду, одного дотику, однієї миті поруч.

Але я знала, що не вистачить…

Я буду приречена до кінця життя прагнути до нього. Буду постійно шукати його. І без нього життя поступово втратить фарби і свою привабливість. Я буду повільно божеволіти. А потім просто припиню власні муки.

Я вискочила на вулицю, вздовж якої вишикувалися вряд будівлі декількох Міністерств. Вдалині виднілися обриси Голданарі. Дорогу розчистили від екіпажів та магмобілів, розігнали звичайних перехожих. Мені здалося, що навіть з будівель вивели містян. Я шукала поглядом знайомих працівників Міністерства Підглядань, але вони знайшли мене першими.

- Міс ат Нарі? - прозвучав збоку голос Румії Хінок. Я швидко обернулася до жінки, але одразу ж здригнулася і відступила.

- Айро, що ти тут робиш? - Крайт дивився на мене з-під насуплених брів: - Тобі треба забиратися!

Але я навіть нічого не встигла сказати.

- Ні, - Румія говорила тихо та спокійно. Вона ступила до мене, оглядаючи з голови до ніг, ніби примірялася. - Міс ат Нарі може нам допомогти.

З-за будинків вибігли жандарми, що переслідували мене. Але Крайт тільки махнув їм рукою. Чоловіки здивовано глянули на мене, потім на головного прокурора Шедану, але все ж відступили.

- Що ви маєте на увазі? - Крайт хмурив брови, спостерігаючи за тим як працівниця Міністерства Підглядань підходить до мене. А вона дістала з портсигара цигарку, покрутила її в пальцях, роздивляючись мене. Від цього погляду мені стало ніяково. Я глянула на друга, але Румія нарешті заговорила. Звернулася вона до мене:

- То все ж у вас є щось, що потрібно Тіньмару, Айро?

Я підтиснула вуста, не бажаючи відповідати. Румія хмикнула, клацнула пальцями, запалюючи кінець цигарки, видихнула гіркий дим. Цей жест нагадав мені Дорайна. Та друг вже майже рік як кинув палити.

- Руміє, ми наче домовилися, що не будемо втягувати міс ат Нарі, - прогарчав Крайт. Він нервово озирнувся. Десь у кінці кварталу почулися крики і якесь пожвавлення. Я швидше перевела туди погляд, але не зрозуміла що саме сталося. Побачила як кілька жандармів кинулися бігти і стрімко зникли за рогом. А Крайт продовжував свердлити Румію поглядом: - Ви обіцяли логофетові, що Айра буде якомога далі від центру!

- Я її сюди і не кликала, - жінка про щось міркувала, дивлячись крізь мене скляним поглядом. Від її цигарки вгору підіймалася сіра нитка диму.