36

Я насупилася, свердлячи поглядом батька. Опустила келих на коліно і відчула його прохолоду навіть через тканину штанів.

Ми майже ніколи не говорили про маму. Спочатку мені було дуже боляче. Напевно, татові також. І ми обрали єдиний відомий нам варіант як пережити втрату: ігнорувати це. Наче не було у нашому житті ні цієї жінки, ні її трагічної смерті.

І зараз слова батька змусили мене ошелешено облизнути пересохлі губи.

- У мене немає настрою говорити про маму, - прошепотіла я, ніби враз втратила усі сили.

- Тобі доведеться мене вислухати, - Сазек знову став собою. Рішучим, сильним та вольовим. Він більше не лишав мені вибору. Він вирішив, що я маю його вислухати і тепер іншого виходу у мене немає.

Я зробила глибокий вдих, потім повільно видихнула, прямо дивлячись у його обличчя. Чоловік чекав на мій кивок, і лише після цього заговорив:

- Ти маєш це почути, Айро, - тільки-но ці слова зірвалися з його вуст, як образ колишнього логофета, одного з найвідоміших демонів Ізаріди, щез. Він сповз по сивому волоссю, по вкритому зморшками смаглявому обличчю, зник з темно-карих очей. Не рятував ні дорогий сірий костюм-трійка, ні коштовні запонки і лаковані туфлі. Широкі плечі впали, а голос став тихішим. - Я не хотів тобі цього казати. Мріяв, що ти ніколи не дізнаєшся правду. Адже і вона не хотіла б щоб ти це знала.

- Не хотіла б? - я стрепенулася, вирівнялася у кріслі та уважніше придивилася до батька: - Про що ти взагалі говориш? Я думала ви з нею майже не спілкувалися. Як ти взагалі міг знати чого вона хотіла?

Я збиралася сказати щось іще. Змусити батька відчути провину, вилити на нього відчай, який завжди відчувала, дивлячись на відносини між батьками. Але раптом Сазек підняв голову. Наші погляди зустрілися. І я потонула у болі, який плескався у його зіницях. У мене навіть подих перехопило. А чоловік посміхнувся. І було у цьому виразі обличчя стільки туги та безвиході, що я не змогла більше сказати ні слова.

- Вона була чудовою демоницею, - Сазек невідривно дивився на мене. Але погляд його був спрямований у минуле. Раптом з його правого ока вниз по щоці ковзнула сльозинка: - Ти так на неї схожа, Айро. Дивлячись на тебе, я кожен день бачив її. Така ж гарна, сильна та кмітлива. Шкода, що ти не пам’ятаєш якою вона була до того як…

Він раптом замовк, відвів погляд, а потім зробив ковток з келиха. Я несвідомо повторила його рух. Горло обпік вогняний напій. Я на мить скривилася, але одразу ж знову відкинула усі неважливі думки та відчуття. Батько продовжив говорити:

- Ми ніколи ні від кого не приховували, що ми з твоєю матір’ю зійшлися лише через соціальні статуси та спільні інтереси. Між нами не виникло демонічного зв’язку, але так живуть майже половина сімей. Не усі готові обійти світ та роками чекати “єдину”.

- Це я знаю, - я відчувала як до горла підкочується колюча грудка, що от-от стане заважати мені нормально дихати. - І це згубило маму. Вона не змогла так…

- Ні, - батько повернувся до мене. Він подивився мені в очі: - Її згубило не це. Вона померла через демонічний потяг.

Я закрижаніла. Спантеличено пройшлася поглядом по кімнаті. Зрушила брови до перенісся, вивчаючи візерунок паркету, і хитнула головою:

- Ти ж сам сказав, що у вас цього не було.

- У нас не було, - погодився чоловік. - Але у неї було.

Я ошелешено підняла голову. Подивилася на Сазека, думаючи, що я щось не так зрозуміла. Здалося, що я просто почула не ті слова. Але скільки б я не прокручувала їх у голові, сенс не змінювався.

А ще більше приголомшило те, що я не відчувала брехні. Батько казав правду.

- Що ти кажеш взагалі? - ледве змогла я виштовхнути слова. З горла вирвався хрип. Але я тільки чіплялася поглядом за батька. Він мазнув рукою по обличчю, прибираючи дві непрохані краплини і повільно кивнув:

- Я розкажу тобі усе. Нехай вона вибачить мені, але зараз я вимушений порушити клятву, яку давав їй.

У мене всередині усе переверталося від поганого передчуття. Хотілося вже швидше про все дізнатися, але водночас, я прагнула закрити вуха руками, та як маленька дівчинка закричати “Я не чую! Я нічого не чую!”. Бо правда могла бути надто болючою.

Голос батька знову торкнувся моїх вух:

- Ми зійшлися з твоєю матір’ю, коли обидва досягнули значних успіхів у кар’єрі. Ми жили одними ідеями, розділяли цінності, нам було добре разом, а наші сім’ї завжди товаришували. Ми не чекали, що магія колись поєднає нас з якимось особливим демоном, бо вирішили самі будувати власне життя. Через два роки після весілля вона завагітніла, і сама вирішила покинути кар’єру. Присягаюся, Айро, я ніколи її не примушував. Я завжди ставився до неї з усією повагою. Я… - батько раптом замовк. Він подивився на мене, наче побачив привида, а потім дуже тихо промовив: - Я завжди кохав її. Так, як вмів. Я був найщасливішим, коли народилася ти. А вона стала кращою мамою, і вона любила тебе понад усе. Перші шість років шлюбу з нею були найкращими роками мого життя.

- Це правда, - промовила я, наче не могла просто залишити цю думку. Так брехати, не закриваючись ніякими артефактами та щитами, було неможливо. Я б відчула. - Але що ж сталося?

Батько одним ковтком допив віскі та рішуче заговорив:

- Ти була малою тоді. Тобі тільки виповнилося чотири. Я підіймався кар’єрними сходами, а моя дружина почала допомагати волонтерам, коли лишала тебе бабусям. Одного разу вони поїхали у в’язницю. І там вона зустріла його…

У кімнаті запала тиша. Моє серце пропустило удар. В очах потемніло, ніби я ось-ось могла втратити свідомість. У реальності мене тримав глухий голос батька:

- Це був демон. Серійний вбивця, якого засудили до страти. Вони розговорилися. Вона сама не зрозуміла чому стала ходити до нього щовихідних. Спочатку нікому нічого не казала, але тільки-но усвідомила, що відчула демонічний потяг, розповіла мені. Я лютував. А вона тільки плакала. Тоді я думав, що це можна якось вилікувати. Я сподівався, що просто відвезу її якомога далі, ми відпочинемо, а тоді все забудеться. Але коли я спробував її забрати з Шедану, вона втекла. Кинула тебе одну вдома, без нагляду, і втекла, - батько більше не витирав непрохані сльози. А от я все частіше терла очі руками, проганяючи воду, що заважала дивитися на Сазека. - То була вже не вона! При здоровому глузді вона б ніколи так не вчинила! Вона обожнювала тебе… а тоді вона втекла. Вона бігла боса, щоб подивитися на його страту. Щоб востаннє побачити його. За що магія так покарала її?