35

Румія ставила питання швидко. Здалося, що ми знаходимося на допиті у слідчого, та підозрюють нас у якомусь дуже важкому злочині. Жінка крутила у пальцях цигарку, яку не могла запалити у кабінеті, та зверталася то до мене, то до Дорайна. Мій батько та Моріар стояли позаду нас.

Я відповідала беземоційно. Здавалося, що з мене витягли усі сили. Наче душу вийняли з грудей. Я нічого не хотіла. Мені було байдуже де знаходитися та що говорити. Але я змушувала себе тримати спину рівно.

Дорайн навпаки був роздратованим. Він цідив репліки крізь ікла та кілька разів намагався зачепити Румію словами. Але ця жінка була не такою простою, як здавалося. Як у більшості працівників Міністерства Підглядань, у неї було атрофоване почуття гумору, а його місце займала педантичність та відданість бюрократії.

До останнього слова я раптом відчула відразу. Відвернулася, згадавши нашу розмову з Ґрейном, коли він висміював усю цю тяганину з паперами.

- Міс ат Нарі, - Румія наче чекала, що я зроблю щось неправильно. І вона дочекалася мого мимовільного руху. Її тон змінився. Цигарка завмерла в пальцях, коли я знову повернулася до жінки. Вона прискіпливо придивлялася до мого обличчя. Від її уважного погляду не змогла б сховатися жодна зморшка.

- Я слухаю вас, - вимовила тихо, бажаючи лише одного: щоб цей допит нарешті скінчився. Я дуже хотіла лягти. Було бажання ще й попросити у Елері якогось снодійного, але я не хотіла, щоб вона почала ще більше хвилюватися.

- Ви нічого не приховали від нас, Айро? - Румія схилила голову набік. Вона не застосовувала до нас ніяких артефактів, що змусили б говорити тільки правду. Поки що вона просто розпитувала, тиснучи авторитетом Міністерства. - У вбивці, якого називають Тіньмар, немає ніяких додаткових причин шукати вас?

Я здивовано кліпнула. Дивилася на Румію, не знаючи що сказати. Чи варто мені зізнатися, що між нами виникли почуття? І це не просто людська закоханість! Міністерство може сприйняти це як загрозу. Адже нас із Ґрейном буде тягнути один до одного, хоч я і збиралася пручатися цьому.

Можливо, відтепер мені доведеться боротися із собою протягом усього життя.

Та перевірити чи дійсно між нами є демонічний потяг неможливо! Як вона могла дізнатися? Адже моє емоційне зізнання чули тільки Дорайн, Моріар, батько та Елері.

Аж раптом Румія уточнила:

- Можливо, він надав вам якусь інформацію, за яку варто вбити? Чи ви щось у нього поцупили? Чи може, знаєте який саме ритуал збирався провести моріонський повстанець?

- Ні, - видихнула я з полегшенням. Румія звузила очі, наче їй не сподобалася моя відповідь. А я одразу опустила голову та похитала нею з боку в бік: - Ні, вибачте, тут я нічим не можу допомогти.

- Вона шокована, - мій батько зрушив зі свого місця та за кілька кроків опинився поряд зі мною. Поклав руку на моє плече, але звернувся знову до Румії: - Гадаю, Айра розповіла усе, що могла.

- Зачейкате, Сазеку, - жінка зробила крок в мій бік, але батько був налаштований рішуче:

- Якщо вам потрібні додаткові подробиці, - вимовив він тихо, але твердо. Почувши його тон, я навіть здивовано задерла голову і подивилася на чоловіка знизу вгору. Очі демона гнівно блищали: - То надішліть офіційний запит, міс Хінок. Зараз ви зʼявилися у кабінет логофету без запрошення. Ми зробили вам ласку, та відповіли на питання, але тепер ви маєте піти.

Румія стиснула пальці. Цигарка зламалась навпіл. Одна її частина лишилася в кулаці жінки, а друга впала на підлогу. Але на це ніхто не звернув уваги. Я почула, що Моріар також підійшов ближче. А Дорайн піднявся з крісла та засунув руки у кишені.

- Ви дуже нам допомогли, міс ат Нарі, - промовила Румія, хоча продовжувала свердлили поглядом мого батька. Вона поправила свій піджак та подивилася на теперішнього логофета: - Дякую, що приділили час, Моріаре, - тільки після цього вона звернулася до Дорайна: - Будьте обережніші, містер ат Рогад. Ви останнім часом надто часто цікавите наше Міністерство.

- Буду радий не перетинатися з вами до кінця життя, - Дорайн продемонстрував у посмішці повний комплект ікол, і зробив крок убік, звільняючи прохід. Ще й рукою вказав напрямок. Румія обдарувала чоловіка холодним поглядом, але все ж кивнула та рушила до дверей. Її мовчазні компаньйони слідували за нею.

Мій секрет так і залишився зі мною. Ні батьки, ні Дорайн навіть не спробували нічого сказати про звʼязок, який утворився між злочинцем та мною.

Ніхто у кабінеті не наважився заговорити доки не грюкнули другі двері, що вели з приймальні у коридор. Тільки після цього Моріар розвернувся до сина та грізно вимовив:

- Я знову почувався батьком, якого викликали до академії через поведінку дитини, - демон перевів обурений погляд на мене. І я мала визнати, що Моріар та його дружина дійсно опинялися у кабінеті ректора Голданарі надто часто. А іноді ми з Дорайном чекали на його батьків разом, бо влипали у неприємності вдвох.

- І що тепер? - з викликом перепитав Дорайн. Він давно зрівнявся з батьком у рості, а тепер здавався навіть трохи вищим. І у яскравості темпераменту ніколи не поступався. - Заборониш мені виходити гуляти чи забереш кишенькові гроші?

Моріар тільки роздратовано хитнув головою та повернувся за свій стіл. Хвилину він думав, а потім вирішив:

- Заборонити тобі виходити гуляти не завадить, - чоловік підняв голову та подивився на сина. Той зіщулився, не розуміючи до чого хилить родич. Та Моріар не став затягувати і повідомив: - Тобі заборонено телепортуватися усіма способами крім офіційних стаціонарних телепортів. Протягом трьох місяців тобі заборонено покидати Шедан. А ще… - логофет з сумом глянув на мене, потім на Сазека і зітхнув: - Доведеться заборонити телепортації по усій Ізаріді.

- Багато кому це не сподобається, - пробурмотів мій батько. - І ще більше це роздратує людей через особистість порушника закону.

- Як мало треба, щоб перетворитися з рятівника академії на поганця, - пирхнув Дорайн. Він подивився на мене. Я лише підтиснула губи і відвела погляд, а друг стрімко розвернувся до дверей.