31

Коли Ґрейн повернувся, я вже відкинула легку ковдру, звісила ноги та роздивлялася повʼязку, накладену на моє стегно. Прискіпливо відмітила, що Елері точно зробила б краще. А тепер у мене, здається, ще й шрам залишиться.

Охоронець тихо пройшов вперед, наче підкрадався до мене, та поставив тацю з їжею на стіл.

За вікном ставало все темніше, а на небі яскравіше промальовувався круглий місяць. І з кожною хвилиною він все більше наливався кровʼю.

Чоловік опустився на стілець навпроти мене, а Кіра застрибнула на стіл. Куниця якось дивно дивилася на компаньйона, наче зі співчуттям. Я насупилася і теж придивилася до нього. Встигла помітити як охоронець на мить скривився, ніби від болю, але одразу ж повернув обличчю спокійний вираз. Та його бліда шкіра і важке дихання видавали, що щось не так.

- Тебе поранено? - спитала я, придивляючись до Ґрейна уважніше. Він смикнув куточком рота, проковтнув слину, ніби у роті пересохло, і хитнув головою:

- Ні. Просто втомився.

Розпитувати його по темряву і про все інше, швидко розхотілося. Схиливши голову до плеча, я розглядала Ґрейна. За весь час я не бачила його таким пригніченим, ніби щось тисло на нього. Він завжди був упевненим, зухвалим та навіть надто нахабним, як для тілоохоронця. А зараз переді мною наче сидів зовсім незнайомий демон.

- Все нормально, Айро, - Ґрейн помітив мій погляд і вирівняв плечі. - Не зважай. Краще скажи як ти почуваєшся?

- Терпимо, - відповіла швидко. - Гадаю, вранці можемо продовжити шлях.

Ґрейн нагородив мене довгим поглядом, а потім повільно нахилив голову на знак згоди. Але знак цей був надто несміливим.

Однак я розуміла, що тиснути на Ґрейна марно. Якщо сам не захоче, нічого не скаже. Тому я лише підібгала вуста і глянула на тацю. Їсти не хотілося. Але Кіра вже підсунула мені тарілку та ложку.

- Про те, що я говорила, - спогад прийшов у той час, коли Ґрейн вирушив на кухню. Я згадала, що після поранення у голову лізла якась нісенітниця. Минуле змішувалося з теперішнім, а я розчинялася у вирі різних думок. І я точно сказала охоронцеві якусь дурість. Тому зараз, відвівши очі я промовила: - Я не розуміла що верзла.

Ґрейн багатозначно пирхнув і тихо погодився:

- Від такої дози Тернової Роси хто завгодно буде верзти дурниці, - він трохи помовчав, а потім раптом дуже тихо, але каверзно додав: - Але твої думки мені сподобались.

Кіра навіть обурено підстрибнула на столі та обернулася до компаньйона. А от я тільки сховала посмішку, глянувши у червоні очі. Кіра фиркнула та розпушила шерсть. Тільки її присутність змусила мене повернутися до серйозної розмови:

- Ти владнав те задля чого покинув мене? - скільки б я не намагалася стриматися, та все ж образа проковзнула у моєму питанні. Ґрейн зловив її миттєво. Його губи ворухнулися, ніби він збирався щось сказати, але раптом його голос зник, а потім я почула слова. І мені чомусь здалося, що це зовсім не те, що він хотів сказати спершу:

- Поки що ні, але… - чоловік повів правим плечем назад, ніби намагався скинути з себе невидиму ношу. - Але я все вирішу! Тепер я знаю, що це можливо.

На останніх словах голос його став знову впевненим, погляд сповнився нахабності, хоч з обличчя і не зник вираз втоми.

- Я можу допомогти? - спитала обережно, намагаючись не принизити своєю пропозицією. Губи Ґрейна розтягнулися у сумній посмішці:

- Навряд чи, - тихо вимовив він і кивнув на тарілку: - Поїж трохи. Цілющі заклинання зараз тягнуть з тебе сили. Треба їх відновлювати.

Я дійсно змусила себе зʼїсти декілька ложок каші, поки поруч зі мною розгортався дивний діалог.

- Може поговоримо, Ґрейне? - Кіра виразно дивилася на демона. Навіть я зрозуміла, що вона натякає на те, щоб вони вийшли в коридор. Але охоронець відкинувся на спинку та прикрив очі. На його шиї надто швидко пульсувала вена.

- Поговоримо іншим разом, - відповів він Кірі. Куниця перебрала лапками, невпевнено глянула на мене, але знову звернулася до Ґрейна, ігноруючи його натяк помовчати поки що:

- Сьогодні повня. Ми вибиваємося з ритму. Тобі випишуть догану.

Я глянула на Ґрейна, і раптом подумала, що Дорайн точно буде сильно перейматися, якщо я затримаюся. Хотіла вже втрутитися у розмову, але мене випередив роздратований голос охоронця:

- Все одно!

- Але Ґрейне! - Кіра підвищила голос, та демон раптом вирівнявся на стільці, подивився на неї, і одного погляду вистачило, щоб куниця нажахано стиснулася та позадкувала. Від вигляду демона навіть у мене перехопило подих. Його поза була надто напруженою, а іскорки в очах майже палали. Сам морок ніби оповив фігуру чоловіка.

Але за мить усе це зникло.

Ґрейн раптом здригнувся, немов його вдарили. Кіра у ту ж мить подалася до нього, але чоловік тільки хитнув головою та наказав через стиснуті зуби:

- Забирайся, Кіро!

- Ти не можеш цього зробити! - прошипіла куниця від безсилої злості. Я тільки розгублено дивилася на демона.

- Можу, - сказав він, повернувши собі самовладання. - Йди, Кіро. Все буде добре. Переночуємо тут.

- Ти робиш помилку, - прошепотіла Кіра. Вона задихалася від образи, та все ж повільно відступала до вікна. Мені здалося, що на її очах блиснули сльозинки: - Ти безумець, Ґрейне! І я не хочу бачити як ти поплатишся за свою помилку. Ти…

- Та йди вже! - гнівно викрикнув демон. Кіра підстрибнула на місці, розправила крила, а потім розвернулася та зірвалася на біг. Вистрибнула у вікно і зникла у темряві пізнього вечора.

Кілька хвилин після цього ми мовчали. Ззовні долинали шум лісу та пісні цвіркунів. Мені здавалося, що войовнича Кіра от-от повернеться та знову почне сваритися з компаньйоном. Але на цей раз щось було інакше. Куниця не повернулася. А Ґрейн не дивився мені в очі.

- Що сталося? - я відставила тарілку, не зʼївши навіть половини, та придивилася до обличчя Ґрейна. Мені здалося, що йому дійсно недобре. - Скажи мені, будь ласка.