29

Марічка, зігнувшись, швидше вибігла геть з кімнати. Орест зітхнув, щось нерозбірливо пробурмотів собі під носа та також поплентався у коридор.

Всеслав зняв свій піджак, і моєму погляду відкрився цілий арсенал з різноманітних артефактів у вигляді амулетів. За таку кількість зачарованих речей потрібно було заплатити цілий статок. Звідки у цієї людини такі гроші? Невже у Моріоні так багато поціновувачів особливого мʼяса?

Згадавши вечерю і погляд Ґрейна на тарілку, після якого він заборонив мені їсти, мене почало нудити. Але я змусила себе дихати рівно і зосередитися на рухах Всеслава.

Він розглядав мене зовсім не як жінку, а як товар. Чоловік послаблював манжети своєї сорочки, як раптом тишу навколо нас розірвав голосний зойк і одразу звук удару.

Ми одночасно обернулися. Молодша з сестер лежала на підлозі, прикриваючи голову руками, друга сиділа над нею та намагалася прикрити собою. Катря струсила пальці ніби на них щось прилипло.

- Ти що робиш? - обурився Всеслав. - Ти ж сама благала залишити тобі цих дівчаток живими!

- Вона мене вкусила! - проскиглила Катря і ще раз замахнулася. Дівчата стиснулися та замружилися. Я спробувала смикнутися у своїх путах, але змогла тільки ледь поворушитися.

Та все ж Катря сама вирішила не бити дівчаток. Вона опустила руку та підвела очі на Всеслава. Той підійшов ближче, з прихованою гидливістю роздивився дружину, а потім промовив байдуже:

- Можемо вирвати їй зуби.

Після цього дівчатка знову обидві впали на підлогу. А я ще раз смикнулася. Тіло відізвалося болем. Довелося зчепити зуби, щоб зосередитися на внутрішній енергії. Необхідно було якось відправити сигнал Ґрейну. Хоча якщо нас дійсно оточують дзеркальні щити від цього буде мало користі.

- Чи можемо нарешті вбити їх, якщо ти награлася. Шкода, що жоден з цих варіантів не поверне тобі розум.

Останні слова Всеслав видихнув убік і відійшов від Катрі. Вона похитала головою:

- Ні! Ще не можна. Це мої донечки! Я завжди хотіла донечок, - Катря знову сіла на стілець та погладила дівчаток по головах.

Я дивилася на жінку, розмірковуючи що могло з нею трапитися. Я знала кілька заклинань, які при неправильному використанні могли забрати у мага розум. За наведення таких плетінь деякі замовники готові заплатити статок, бо знають, що вони незаконні. Чи можливо, що Катря таким бавилася? Скануючи садибу, я не знайшла жодного мага з достатнім рівнем енергії, але останню могло вичерпати саме те заборонене чаклунство.

Двері відчинилися. У кімнату зайшов Орест. Він ніс ножі на підставці. Я змогла розрізнити коштовне гравіювання на блискучих лезах, а руківʼя були вирізані з кістки. За старим зайшов Фомко. Вираз його обличчя був таким само розгубленим, наче велетень не усвідомлював що він тут робить. Він легко, наче подушку, ніс у руках чавунний казан, у який могла б вміститися людина. Я ошелешено простежила поглядом за велетнем.

- Синку! Ну що ж ти знову! - Христя кинулася до Фомка. Вона вдарила його по плечу, коли він поставив казан на підлогу. Хлопець одразу пригнувся. Він був на дві голови вищий за Христю та вдвічі важчий, він міг би одним ударом її вбити, але лише злякано кліпав. А жінка вичитувала його: - Знову ти необережний. Казан подряпав! От як тобі довіряти щось?

Вона продовжувала буркотіти, обходячи казан і Фомка колами. А мою увагу привернула Марічка, яка зʼявилася у дверях. Вона перечепилася через поріг і ледь не впала, але все ж встояла та кинулася до Всеслава. Орест тим часом протирав ножі, поглядаючи на мої ноги, наче примірявся. Всеслав задоволено кивнув, узяв з рук служниці пляшечку та попрямував до мене.

Я усвідомила, що маю чинити опір. Якщо він зможе влити у мене зілля, то я точно нічого не вдію. Тоді можна буде ставити на собі хрест. І Дорайн та усі мої знайомі виявляться праві у своїх попередженнях.

Та як я взагалі могла так вляпатися?!

Я знову смикнулася. Мотузки впилися у шкіру, обпалюючи мене. Але я не звернула на це увагу і знову спробувала звільнитися.

- Марно, - вимовив Всеслав. - Я давно цим займаюся. Знаю як кого вʼязати і як переховуватися. Не сподівайся на порятунок. Просто випий. Боляче не буде. Це мій тобі подарунок.

Чоловік підніс до мого обличчя пляшку з зіллям. Але я змогла хитнути головою та ледь не вибила снодійне з його рук. Всеслав роздратовано роздмухував ніздрі та насупився:

- Не з усіма я такий добрий. Частіше ми тримаємо здобич живою та відрізаємо частини, щоб мʼясо було свіжішим. Тому якщо ти не випʼєш…

Я зчепила зуби та стиснула вуста у тонку лінію, показуючи що не буду коритися.

- Зорі сьогодні надто голосні, - раптом сказала Христя. Вона дивилася у маленьке віконце під стелею та похитувалася з боку в бік: - Вони промовляють, що сьогодні проллється кров.

Всеслав пирхнув, а потім скомандував.

- Тримай її, Фомко. Якщо зорі кажуть, то треба лити. Але мені вона потрібна спокійною.

Велетень рушив до мене. Я засмикалася, намагаючись вивільнити свою магію. Енергія народжувалася усередині, але раз у раз затухала, ніби вогник свічки на сильному протязі.

Сильні руки схопили мене наче металеві кайдани. Однією рукою Фомко перехопив мене на рівні плечей, а другою - поперек живота. Всеслав знову потягнувся вперед, але я все ще могла крутити головою.

- Макітру їй тримай, дурень!

Фомко мугикнув щось, прибрав руку з мого живота та схопив мою голову. Здалося, що уся вона могла вміститися у його здоровенній долоні.

- А ще якесь дивне знамення, - Христя дивилася на небо, не звертаючи уваги на те, що робили зі мною. - Не можу зрозуміти що значить це затемнення на місяці. Вже майже повня, а…

- Та не тринди ти під руку! - вигукнув Орест, підходячи до мене. - От і норовлива демониця.

- Тримай її підборіддя, вона повинна це випити, - сказав Всеслав. Я все ще смикалася, але руки Фомка робили усі мої спроби звільнитися марними, а зачаровані мотузки гасили магію.