28

Коли я отямилась, зрозуміла, що знаходжуся не у тій кімнаті, яку нам виділили. Це було інше, якесь темне і задимлене приміщення. Дим був уже не той, яким мене приспали. Скоріше було схоже, що у приміщенні горіли свічки та смолоскипи.

Зір не одразу повернувся до мене. Я розуміла, що мої очі відкриті, але нічого не бачила.

Зі слухом було набагато краще.

- Де дівся її коханець? - розрізнила я голос Всеслава. Чоловік був розгніваний та обурений. - Вони ж разом до кімнати йшли. Оресте, ти усі двері зачинив?

- Та звісно ж усі, - буркотів старий. - А може він у вікно вистрибнув? Але ж магмобіль стоїть на місці.

- Ой-ой-ой! - заголосила Катря. - Бідний мій Вальтріксе!

- Чого він твій? - гримнув на дружину Всеслав. Та відповів йому Орест:

- Чого ти слухаєш дурну жінку, Славе? Вона на кожного кидається!

- А ти б краще встановив як вони дорогу до нас знайшли! - огризнувся господар будинку. - Не вистачало нам ще щоб за ними приїхав хтось. Магмобіль треба буде вивезти подалі та втопити.

Я слухала цю розмову, поступово повертаючи собі змогу контролювати своє тіло. Я нарешті відчула усі його частини. Але те, що я усвідомила, мені не сподобалось. Мої руки були міцно звʼязані та задерті догори, я буквально висіла на мотузці, яка кріпилася до стелі. Усе моє тіло було обмотане мотузкою з нанесеними на неї заклинаннями. Такі використовують для полонених, коли транспортують їх, щоб позбавити змоги чаклувати.

Та я й сама поки що не відчувала у собі сил застосувати магію. Моя свідомість все ще плавала немов у густому киселі.

- А мʼясо у демониці не буде жорстким? - раптом пролунав дуже близько голос Христі. У мій бік ткнули чимось металевим і тупим. Я рефлекторно смикнулася. - Вона що, отямилася?

- Можливо, - пирхнув Всеслав. - Демони сильніше за людей. Може і на півгодини не вистачить дії зілля. Доведеться вливати їй у горлянку.

- Ой, фу, - вигукнула Катря гидливо. - Після того зілля у шлунку присмак полину.

- А ти хочеш розбиратися з притомною демоницею?

- Я хотіла б побачитися з Вальтріксом. Але ви його загубили!

- І це проблема, - Орест нервово ходив з кута в кут. - Він нікуди не виходив. Значить, досі у будинку. Ти добре дивилася, Марічко?

- Звісно, хазяїн, я усюди шукала. Його немає.

- А нам нічого не буде за те, що ми її вб’ємо? - Христя все ще стояла поруч зі мною. Я відчула як її пальці торкнулися мого волосся.

Нарешті я змогла побачити напівпідвальне приміщення з кількома маленькими вузькими віконцями під стелею. Світло давали декілька масляних ламп та безліч свічок. Навпроти мене стояв задумливий Всеслав. Він схрестив руки на грудях, підтиснув губи та роздивлявся мене. Перед ним зі сторони в сторону, згорбившись та кульгаючи, ходив Орест. Катря сиділа на стільчику в кутку і гладила по голові Міру. Обидві дівчинки сиділи на підлозі на колінах, спиною до Катрі. А їхні руки та ноги були міцно звʼязані мотузками та причеплені до гачка у стіні. Сестри з жахом дивилися на мене. По щоках молодшої стікали сльозинки.

- Фарельд все одно точно вбив би її, - Всеслав вимовив це впевнено, змусивши мене обернутися до нього. Він розмірковував уголос: - Судячи з напрямку, вона їхала прямісінько до нього. Чи то дурна, чи…

- Та дурна, одразу видно, - Орест сплюнув собі під ноги та зупинився, дивлячись в одну точку. А потім глянув на мене з-під брів. - Але її голені я все ж заберу собі.

- Ми маємо розрубати її на девʼять частин, - вирішила Христя, і від цих слів мене пронизав холод. Дія зілля зрештою відпустила мою свідомість, і я зрозуміла до кого мене завів перехоплений сигнал про допомогу.

- Доведеться пустити в дію артефакт знищення, - зітхнув Всеслав і витягнув з внутрішньої кишені амулет. Мій погляд прикипів до нього. Я спробувала розкрити рот, щоб заговорити, але зрозуміла, що не можу цього зробити. На моїх губах висіла невидима магічна прищіпка.

- Але будинок був таким гарним, - скривився Орест. - Ми все одно телепортувалися звідти. Навіть якщо той демонюга повернеться, то нікого не знайде. А ми зможемо через пів року повернутися.

- Я не хочу ризикувати. Краще стерти усі сліди.

- Ти надто переймаєшся, Славе. Ми ж переміщаємося захищеними порталами. А цей сховок оснащений дзеркальними щитами. До речі, Сіваліан обіцяв нам оновлені артефакти за порцію особливого мʼяса.

- Організуємо, - кивнув Всеслав і все ж задумливо подивився на артефакт. Збоку почулося тихе:

- Будете погано поводитися, мамуся приготує одну з вас. Але ви ж слухняні донечки? - Катря заплітала Мірі косу, а дівчатка нажахано стиснулися та притулилися одна до одної.

Картина поступово складалася у моїй одурманеній голові. Я потрапила до лігва канібалів. Глянувши на Катрю, я подумки виправила себе: «божевільних канібалів». Які ще й поставляють мʼясо іншим людям. Вони тимчасово оселилися у закинутій садибі, де ми їх і знайшли. Гадаю, що саме дівчатка покликали на допомогу. Їх точно зараз утримували силою.

Але тепер ми знаходимося уже не в садибі, а у якомусь сховку. Якщо сюди ми перемістилися захищеними порталами із заздалегідь підготовленого заклинаннями приміщення, то знайти слід зможуть тільки спеціально навчені люди. А якщо цей сховок захищений дзеркальним щитом, то спроби відтворити шлях будуть викривлятися та відхилятися.

Ці люди точно знали що вони роблять. Я була далеко не першою їх жертвою. І судячи з того, що вони досі на свободі, ще нікому не вдалося втекти.

Але все ж якщо Всеслав не знищить садибу та магічні сліди у ній, мене зможуть знайти. Та от скільки часу це займе? І де взагалі дівся Ґрейн?!

- Це ризиковано, - раптом вирішив Всеслав. І одним рухом він активував артефакт. Моє серце завмерло у грудях. Останній шанс простежити мій слід від маєтку до сховку було тільки що знищено. - Якщо її чоловік повернеться, то може покликати правоохоронців, а ті знайдуть сліди. Я оберу обережність, Оресте. У Моріоні ще багато закинутих будівель.