27

Нас не стали проводжати. Можливо, сподівалися, що дорогу ми запамʼятали. А може через те, що служниця у будинку була лише одна.

Я швидко озирнулася, намагаючись вчепитися поглядом у щось незвичне. Але у коридорі бачила лише пил, бруд на стінах та павутиння під стелею і у кутах.

Тепер мені варто було дочекатися коли усі заснуть, щоб я могла наслати заклинання на людей та просканувати їх. Особливо підозрілими здавалися мені дівчатка та Фомко. За увесь вечір я не чула від них жодного звуку. А ще мене насторожувало, що дівчата зовсім не схожі на своїх батьків. Марічка теж викликала підозри, надто смикана, наче залякана.

У цьому будинку відбувалося дещо дивне. Я не помітила рабського впливу, але це не виключало іншу магію.

- Я не відчула нікого живого у домі, - звернулася я до Ґрейна, вирішивши, що продовжу з кімнати. Повернулася до охоронця і подивилася у його обличчя. Чоловік був дивно задумливим і тихим. У вічі мені він не подивився, але раптом впевнено вимовив:

- У пошуках більше немає потреби. Нам варто поїхати звідси якомога швидше.

Я ошелешено зупинилася. Насупилася, не розуміючи чим викликана тривожна інтонація Ґрейна. Здалося, що я вперше за нашу подорож бачу його розгубленим. Але що могло вибити його з колії? Сталося щось, чого я не помітила?

- Про що ти? - поцікавилася підозріло, зчепивши руки за спиною. Ґрейн продовжував дивитися у порожнечу перед собою. У рубінових очах то спалахували яскравіше, то згасали, майже зникаючи, іскри. Мені відповіла Кіра. Вона здибила шерсть та вигукнула:

- Ми опинилися у лігві безумців! - вона замахала крильцями, ніби сподівалася полетіти геть, і навіть сама забула, що не вміє літати. - Давайте заберемося звідси!

Мені теж було неприємно знаходитися у цьому будинку. Спілкуватися з його господарями було відверто дивно. Усі вони справляли враження абсолютно схиблених. Найбільше мене дратувала Катря, її поведінка та ігнорування останньої її чоловіком. У якусь мить мені на думку спало, що дружина Вальтрікса, якою я назвалася, могла б і влаштувати скандал Катрі, але у мене була зовсім інша справа.

Ще раз глянувши на стривожену куницю, я звернулася до охоронця. Говорила виважено, але чітко та впевнено:

- Звідси було надіслано сигнал про допомогу.

- Можливо, той, хто просив уже мертвий, - прошепотів Ґрейн, не підводячи погляд. Мені здалося, що думками він зараз так далеко, що може взагалі мене не чути.

- Про що ти говориш? Ти щось зрозумів? - я зробила крок вперед та торкнулася ліктя демона. Він здригнувся та стрімко відсахнувся, наче я обпекла його. Я навіть злякано відсмикнула руку. Червоноокий погляд нарешті зосередився на мені, а потім метнувся коридором, ніби Ґрейн тільки зараз усвідомив де знаходиться.

Я не могла зрозуміти що з ним відбувається. Таким спантеличеним я не бачила його жодного разу. І я не могла зрозуміти з чим повʼязана така поведінка.

- Нам треба терміново їхати, - Ґрейн вимовив це стрімко, миттєво повернувши собі самовладання. Він знову став собою, подався до мене та взяв за лікоть. Не давши мені змоги нічого сказати чи спитати, він повів мене вперед до нашої кімнати. - Але перед цим мені доведеться дещо зробити. Ти повинна почекати мене.

Я помітила як Кіра стрибнула на підлогу та побігла коридором у зворотному напрямку. Сама ж я подивилася на Ґрейна. Звільнятися я не стала, охоронець тримав мене обережно хоч і міцно, він не хотів мені нашкодити, і я знала це, як знала своє ім’я. Тому я лише задерла голову, намагаючись зловити погляд Ґрейна:

- Куди ти зібрався?

Він уникав мого погляду. Я яскраво відчула, що чоловік щось приховує. Та все ж я не могла зрозуміти що саме. 

- Я потім поясню, - він видихнув це крізь зуби. І тут я не витримала. Вирвала свою руку та відскочила на крок. Зупинилася біля стіни та вперто глянула у вічі охоронцю. Навколо мене загрозливо спалахнула магія.

- Що було з м'ясом? - спитала я, не підвищуючи голос. Але у моїй інтонації зʼявилася погроза. - Ти щось зрозумів?

Я дивилася на Ґрейна з-під лоба. Він тільки зітхнув і похитав головою. Озирнувся на пустий коридор, а потім тихо звернувся до мене:

- Я все поясню, Айро, - він прошепотів це ледь чутно, ніби боявся що у порожньому коридорі нас підслухають стіни. Він зробив глибокий вдих, наче збирався пірнути під воду, і проінструктував мене: - Але мені потрібно трохи часу. Будь ласка, заприся в кімнаті. Оточи себе захисним пологом і нікого не пускай. Мені потрібно лише пів години.

Я намагалася хоч якось пояснити собі поведінку чоловіка, його стрімку зміну настрою та таке дивне прохання. Куди він зібрався? Навіщо йому залишати мене та просити укритися щитом?

- Ти лякаєш мене, Ґрейне, - пошепки зізналася я, відкинувши страх та оголивши свої справжні почуття.

Мені було спокійно поряд із Ґрейном. Я ніби знайшла своє місце у світі. Поруч із ним я відчула себе іншою. Змогла бути слабкою та непідготовленою, але я була впевнена, що Ґрейн потурбується про усе.

І це відчуття спокою та прийняття лякало мене так само як вабило. І усередині мене вже назрівало усвідомлення того кого саме я зустріла у Моріоні.

Охоронець дивився на мене. У його погляді раптом зʼявився відчай. Усього мить я бачила жахливу гнітючу тугу, яка змінилася соромом, а потім зникла. Ґрейн подивився вбік, а у мене всередині все стислося. Відчай вчепився у мої легені, вибиваючи повітря.

Та раптом на плече Ґрейна застрибнула Кіра. Вона швидко заговорила, не зважаючи ні на що:

- Усі розійшлися по кімнатах. Божевільна служниця сидить у комірчині та щось наспівує. Ґрейне, ти певен?

Останнє питання прозвучало дивно. Кіра точно питала про те, що знали тільки ці двоє. І це вкололо мене розпеченою голкою.

- Ти залишишся тут, - швидко вимовив Ґрейн, але вдруге цей трюк не вдався. Кіра розгнівано зашипіла:

- Нізащо! Демониця і сама впорається! Я її все одно захистити не зможу!